Викладач Єрмолаш Т.О Предмет Медсестринство у внутрішній медицині Дата 29.10.2021 Група 3А сс Лекція №3 Тема: «ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ»

 

Викладач	Єрмолаш Т.О
Предмет	Медсестринство у внутрішній медицині
Дата	29.10.2021
Група	3А сс
Лекція №3	Тема: «ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ»

                                               Схема дистанційного  заняття:

Ознайомитись  зі змістом лекції і записати  конспект:

Лабораторні методи дослідження.

Лабораторні методи дослідження є невід`ємною частиною комплексного обстеження пацієнта. Вони мають важливе, інколи вирішальне значення для постановки діагнозу. У разі надання невідкладної медичної допомоги, лабораторні дослідження необхідно проводити терміново. Оскільки від їх результатів залежить тактика лікування пацієнта. Медична сестра повинна підготувати пацієнта до забору матеріалу для лабораторного дослідження і оцінити результати дослідження.

Збираючи матеріал для лабораторних досліджень, необхідно дотримуватися таких вимог до досліджуваного матеріалу:

·         для забезпечення дослідження збирають достатню кількість матеріалу;

·         матеріал повинен відповідати локалізації процесу (наприклад, харкотиння, але не слина);

·         при заборі матеріалу використовують стерильні інструменти та посуд і суворо дотримуються правил асептики;

·         при необхідності, зберігати в холодильнику без заморожування;

·         зібраний матеріал доставляють у лабораторію і досліджують у максимально короткі терміни;

·         матеріал для дослідження беруть натще, до початку лікування пацієнта протимікробними препаратами;

·         на ємкість наклеюють етикетку, на якій записують прізвище, ім`я і по батькові пацієнта, дату, номер палати та коротко діагноз.

Загльний аналіз крові.

Дослідження крові проводять з метою кількісного та якісного вивчення формених елементів крові (еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів), визначення вмісту гемоглобіну та швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Таке дослідження називається загальним аналізом крові. Кров для дослідження треба брати в один і той же час за однакових умов. Кров для аналізу беруть з 3 або 4 пальця лівої руки. Кожного разу кров для дослідження беруть з нової краплі, попередньо знімаючи залишок крові ватою, змоченою в ефірі. Спочатку роблять мазки крові.

ШОЕ визначають в апараті Панченко, який являє собою штатив з градуйованими капілярними піпетками. Норма ШОЕ для чоловіків становить 2-10 мм/год., для жінок - 2-15 мм/год. Під час багатьох захворювань ШОЕ збільшується. Збільшення ШОЕ спостерігається під час розвитку запальних процесів, інфекційної і неінфекційної природи (ниркових захворювань, ревматизму, туберкульозу, інфаркту міокарда, злоякісних пухлин. ЗниженняШОЕ відзначається у пацієнтів з захворюваннями, які супроводжуються згущенням крові (поліцитемія, харчові токсикоінфекції, холера).

Кількість Hb визначають колориметрично в гемометрі Салі. Норма вмісту Hb у чоловіків становить 130-160 г/л ( 13-16 %), у жінок - 120-140 г/л (12-14 %). Кількість Hb значно зменшується у пацієнтів на анемію та інші захворювання крові, а також у пацієнтів із злоякісними пухлинами.

Підрахунок кількості еритроцитів та лейкоцитів проводиться за допомогою камери Горяєва. Кількість еритроцитів в 1 л крові в нормі становить - у чоловіків 4,5-5,0∙10¹², а у жінок - 3,7-4,7∙10¹². Зменшення кількості еритроцитів свідчить про анемію.

Кількість лейкоцитів в нормі коливається в межах 4-9∙10⁹ у 1 л.. Якщо кількість лейкоцитів перевищує норму, то це називається лейкоцитоз. Зменшення кількості лейкоцитів - лейкопенія. Лейкоцитоз спостерігається у пацієнтів на захворювання кровотворних органів (лейкоз, лімфогранульоматоз). А також виникає під час гнійних захворювань (абсцеси органів і тканин, холангіт), пневмоній, інфаркті міокарда. Лейкопеніявідзначається у пацієнтів на анемію, цироз печінки, променеву хворобу, вірусний гепатит, грип, бруцельоз, черевний тиф.

Розрізняють види лейкоцитів: гранулоцити і агранулоцити. До гранулоцитів належать нейтрофільний (50-70 %), еозинофільний (0,5-5%) і базофільний (0-1%) гранулоцити (в нормі). Нейтрофільні гранулоцити: паличкоядерні (1-6 %) і сегментоядерні (47-72 %) – в нормі. Під час інфекції та інтоксикації їх кількість збільшується. З`являються юні нейтрофіли. Навіть мієлоцити, збільшується кількість паличкоядерних нейтрофілів. Таке омолодження нейтрофільних гранулоцитів називають «зсувом уліво». Кількість еозинофілів збільшується у крові пацієнта - гельмінтоз, скарлатина, лімфогранульоматоз. Кількість еозинофілів зменшується у крові пацієнта - міліарний туберкульоз, черевний тиф.

Кількість базофілів збільшується під час мієлоїдного лейкозу.

До агранулоцитів належать - лімфоцити (19 - 37 %) та моноцити (3- 11 %). Кількість лімфоцитів збільшується у пацієнтів на туберкульоз, лімфолейкозі, рикетсіозі. Кількість лімфоцитів зменшується під час перебігу кінцевих стадій лімфогранульоматозу, лімфосаркоматозу.

Моноцитоз спостерігається при малярії, туберкульозу, моноцитопенія - при сепсисі, черевному тифі.

Тромбоцити (кров`яні пластинки) походять із гігантських клітин кісткового мозку - мегакаріоцитів. Кількість тромбоцитів в нормі становить (180-350)∙10⁹ в 1 л. Збільшеннякількості тромбоцитів – при кровотечах, операціях, злоякісних пухлинах. Кількість тромбоцитів зменшується - при лейкозах, інфекційних хворобах, хворобі Верльгофа.

Підрахунок кольорового показника проводять на основі співвідношення між кількістю гемоглобіну й еритроцитів. В нормі КП становить - 0,85-1,05. Збільшення його свідчить про гіперхромну анемію, а зменшення - про гіпохромну.

Гематокрит: у чол. - 0,40-0,48 об%; жін.- 0,36-0,42об%.

Біохімічні дослідження крові

Звичайний біохімічний аналіз крові (альбумін, глобулін, загальний білок, холестерин, білірубін, С-рективний білок)

Печінкові проби (Білірубін - 8,6-20,5 мкмол/л., АЛаТ, АСаТ, лужна фосфатаза, тимолова проба, альбумін),

Ниркові проби (креатинін, сечовина, сечова кислота)

Іонограма (іони Na, K, Ca, P, Fe, Cu)

Ревмопроби  С-реактивний білок, серомукоїд, сіалові кислоти)

Окремо досліджується холестерин.

 

Дослідження сечі.

Дослідження сечі має велике значення для діагностики захворювань нирок, серцево-судинної системи та інших органів та систем. На основі результатів дослідження сечі можна оцінити перебіг захворювання та ефективність лікування. Склад сечі залежить від кількості випитої рідини, характеру їжі, фізичного напруження, клімату.

Успіх дослідження залежить від правильного збирання і зберігання сечі. Для загального клінічного аналізу першу ранкову порцію сечі збирають в чистий посуд (це проводе медсестра нічної зміни). Для аналізу треба взяти 200-300 мл сечі. У жінок у менструальний період аналіз сечі не проводять, оскільки існує небезпека домішування менструальної крові. У разі затримки сечі її беруть за допомогою катетерів.

Сечу треба зберігати на холоді, але не допускати заморожування. Відправляють сечу в лабораторію не пізніше як через 30-60 хв. після взяття. Іноді у разі потреби тривалого зберігання сечі до неї додають консерванти, про що роблять відповідний запис на етикетці. Посуд для збору повинен бути сухий і чистий. На нього наклеюють етикетку. Де записують прізвище, ім`я та по батькові пацієнта, назву відділення, номер палати.

Під час дослідження сечі визначають її фізичні властивості та хімічний і мікроскопічний склад осаду. Фізичні властивості: кількість , колір, прозорість, реакція, питома вага сечі. Хімічні дослідження: у сечі можна виявити - білок, цукор, уробілін, ацетон, солі, ферменти, гормони тощо. Мікроскопічне дослідження сечового осад:вивчають форменні елементи, циліндри, солі.

Дослідження харкотиння.

У лабораторії проводять макроскопічне, мікроскопічне та бактеріологічне дослідженняхаркотиння. Для збирання харкотиння користуються плювальницями або спеціальними баночками з прозорого скла з накривкою, що накручується. Збирають харкотиння для загального клінічного дослідження зранку, натще, почистивши зуби прополоскавши рот водою. Беруть в кількості 3-5 мл. свіжого харкотиння. Для бактеріологічного і макроскопічного дослідження беруть харкотиння, зібране за 1 добу. Для бактеріологічного дослідження на туберкульоз методом флотації використовують харкотиння, зібране за 3 доби. Для посіву харкотиння, а також для дослідження його на чутливість до антибіотиків беруть стерильний флакон з корком. Пацієнт попередньо почистивши зуби і прополоскавши рот відхаркує харкотиння у флакон і закриває його корком.

Нерідко харкотиння являє собою заразний матеріал, тому працювати з ним потрібно обережно. Посуд, у якому міститься харкотиння обробляється дезинфікуючим розчином.

 

ЗБИРАННЯ СЕЧІ ДЛЯ ЛАБОРАТОРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Сечовиділення та основні показники сечі у здорової людини. У нормі добова кількість сечі у здорової людини складає приблиз­но 1500 мл. Вона прозора, має жовтий або світло-жовтий колір, дає кислу реакцію на лакмус, відносна густина коливається в ши­роких діапазонах (1003 — 1030). У сечі не повинно бути білка, піг­ментів, цукру, кетонових тіл. Осад нормальної сечі незначний з поодинокими клітинами епітелію сечових шляхів, лейкоцитами та малою кількістю солей.

Підготовка хворих і посуду. Перед збиранням сечі на аналіз жінка повинна здійснити туалет зовнішніх статевих органів теп­лим блідо-рожевим розчином калію перманганату або теплою пе­ревареною водою, а чоловік — промити головку статевого члена також слабким антисептичним розчином або теплою водою.

Щоб запобігти потраплянню в посудину сторонніх домішок (з піхви, сечівника), збирають "середню" порцію сечі, тобто почи­нають збирати сечу із середини сечовипускання. Іноді в жінок сечу на аналіз беруть катетером, щоб виключити потрапляння патологічних домішок з піхви.

Збирати сечу треба в чистий сухий скляний флакон.

Правила зберігання та відправлення сечі до лабораторії. До від­правлення до лабораторії сечу зберігають у прохолодному місці. Відправляють сечу не пізніше як через 60 хв після збирання, тому що інфікування її в навколишньому середовищі може призвести до лужного бродіння.

Послідовність дій під час виконання процедур

Збирання сечі для лабораторних досліджень

1. Для загального клінічного аналізу зберіть у хворого 150 — 200 мл сечі, краще з першого сечовипускання після ночі, тому що вона найбільш концентрована.

2. Для дослідження сечі на наявність цукру запропонуйте хво­рому збирати її протягом доби в спеціально виділений нічний се­чоприймач. Тримати наповнений сечоприймач слід у прохолод­ному місці. Перед відправленням до лабораторії визначте й запи­шіть добовий діурез, перемішайте добову сечу, щоб рівномірно розподілився осад, що містить кристали солей і формені елемен­ти, і лише після цього відлийте в чистий сухий флакон 200 мл се­чі для дослідження.

3. Для дослідження на визначення кількості діастази зберіть 50 мл сечі, але обов'язково щойно випущеної, теплої.

Для визначення кількості формених елементів в осаді сечі (лей­коцитів, еритроцитів, циліндрів) застосовують методи Амбурже, Аддіса — Каковського, Нечипоренка.

4. Для дослідження сечі за методом Амбурже до лабораторії відправте порцію сечі, зібрану за 3 год. Запропонуйте хворому вранці звільнити сечовий міхур у туалет, а сечу, виділену протя­гом наступних 3 год, зберіть у чисту посудину й відправте до ла­бораторії. За цим методом визначають хвилинну лейкоцитурію, тобто кількість формених елементів, що виділяється з сечею про­тягом 1 хв. У нормі за 1 хв з сечею виділяється до 2000 лейкоци­тів і до 1000 еритроцитів.

5. Для збирання сечі за методом Аддіса — Каковського запро­понуйте хворому о 22.00 звільнити сечовий міхур і протягом но­чі, якщо це можливо, не мочитися. Всю сечу, виділену о 8.00 хво­рим, зберіть у чисту посудину і відправте до лабораторії на до­слідження. Якщо хворий протягом ночі виділяє сечу, її потрібно збирати у визначену посудину, додавши в неї 4 — 5 крапель форм­альдегіду, щоб запобігти розпаду формених елементів.

При дослідженні сечі методом Аддіса — Каковського підрахо­вують виділену кількість формених елементів у добовій сечі. У здорової людини за добу виділяється: еритроцитів до 1х10⁶, лей­коцитів 2х10⁶, циліндрів до 2х10⁴.

6. Для дослідження за методом Нечипоренка сечу хворий мо­же зібрати в будь-який час доби в кількості 3 — 5 мл із "середньої" порції. Визначають кількість формених елементів в 1 мл осаду сечі. У здорової людини в 1 мл осаду сечі міститься до 2000 лейкоци­тів і 1000 еритроцитів.

7. Для бактеріологічного дослідження достатньо 10 мл сечі, зібраної в стерильну пробірку з гумовим корком. Поясніть хворо­му, щоб він ретельно виконав туалет зовнішнього статевого орга­на, обережно відкрив пробірку і заповнив її на ⅔ об'єму "серед­ньою" порцією сечі, а потім одразу закрив пробірку ватно-марле­вим корком. Процедуру потрібно провести швидко й акуратно, щоб пробірка залишалася відкритою якомога менше часу і не тор­калася зовнішнім краєм отвору нестерильних поверхонь (рук хво­рого, статевих органів).

Запам'ятайте! Необхідно правильно оформити направлення-етикетку на матеріал, який відправляють на лабораторне дослід­ження. У ній зазначають назву лабораторії (клінічна, бактеріо­логічна, біохімічна); вид аналізу; прізвище та ініціали хворого; відділення стаціонару або назву кабінету поліклініки; клінічний діагноз; прізвище лікаря; ставиться підпис медичної сестри; дата.

 

ПОСТАНОВКА ПРОБИ ЗА ЗИМНИЦЬКИМ

Визначення функціональної здатності нирок - за допомогою проби Зимницького - сечу збирають протягом 24 год. У 8 слоїків кожні 3 години починаючи з 6 ранку.

 

 

Оснащення:

1) урометр;

2) циліндр;

3) 8 сухих чистих флаконів ємкістю 250 — 400 мл;

4) гумові рукавички.

Значення проби за Зимницьким. Проба за Зимницьким дає більш точні відомості про стан сечовиділення і про ниркову функцію, а також про порушення концентраційної здатності нирок.

Підготовка хворого. Перед проведенням обстеження хворому треба відмінити сечогінні препарати, обмежити вживання рідини до 1,5 л за добу з тим, щоб не збільшився діурез, а також не зни­зилась відносна густина сечі.

Послідовність дій під час виконання процедур

Обстеження хворого за допомогою проби за Зимницьким

1. Підготуйте 8 чистих сухих флаконів ємкістю 250 — 400 мл.

2. До кожного з них приклейте етикетку із зазначенням назви дослідження (проба сечі за Зимницьким), прізвища та ініціалів хво­рого, відділення, палати, номера порції та години, в інтервалі між якими хворий збирає сечу в певний флакон (6.00 — 9.00, 9.00 — 12.00, 12.00 — 15.00, 15.00 — 18.00 і т. д.). Сечу хворий збирає протягом доби.

3. О 6.00 хворий випорожняє сечовий міхур (цю порцію сечі не збирайте).

4. Протягом кожних трьох годин хворий мочиться у відповід­ний флакон один або декілька разів.

5. Простежте, щоб хворий заповнив усі флакони. У 23.00, 3.00 та 6.00 розбудіть його для випорожнення сечового міхура.

6. Якщо в разі поліурії не вистачає об'єму одного флакона, видайте додатковий із зазначенням на ньому прізвища хворого та номера порції.

7. Вранці наступного дня відправте всі флакони до лабораторії.

8. Ті флакони, що не були заповнені, також відправте до ла­бораторії.

Визначення об'єму та відносної густини сечі

1. У кожній з 8 порцій сечі визначте об'єм і відносну густину.

2. Для визначення об'єму сечу із флакона вилийте в мірний циліндр. При цьому циліндр тримайте нахиленим, а сечу нали­вайте по стінці, щоб на поверхні сечі не утворилася піна.

3. Відносну густину сечі визначте урометром. Сухий урометр повільно опустіть у циліндр з сечею (він не повинен торкатися стінок циліндра).

4. Легко підштовхніть урометр зверху, почекайте, поки при­пиняться його коливання, і визначте відносну густину сечі за по­ділкою на шкалі, що відповідає нижньому меніску. Циліндр три­майте так, щоб поверхня сечі була на рівні ока.

5. Якщо сечі мало, розведіть її дистильованою водою, збіль­шивши об'єм у 2 рази (1 мл сечі, 1 мл води) або в 3 рази (1 мл се­чі, 2 мл води). Визначте відносну густину і дві останні цифри по­множте на ступінь розведення. Наприклад, після розведення се­чі в два рази її відносна густина становитиме 1,01; помноживши дві останні цифри на ступінь розведення (2), отримаєте істинну відносну густину сечі — 1,02.

6. Одержані дані запишіть на спеціальних бланках.

Визначення результатів проби. Результат проби за Зимницьким уважають добрим, якщо:

1) добовий діурез достатній (близько 1,5 л) і становить 65 — 75 % від кількості випитої хворим рідини;

2) денний діурез, тобто сеча, виділена з 6.00 до 18.00, має ста­новити ⅔ — ¾ від добового, нічний — ⅓ — ¼ від добового ді­урезу;

3) у разі здорових нирок відносна густина різних порцій сечі коливається в значних межах (1,003 — 1,030).

Що нижча, монотонніша і рівномірніша відносна густина сечі, то важче уражена паренхіма нирок.

 

 

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕКРЕТОРНОЇ ФУНКЦІЇ ШЛУНКА

Оснащення:

1) стерильний тонкий шлунковий зонд;

2) стерильний шприц ємкістю 5 — 10 мл;

3) штатив з пробірками;

4) ниркоподібний лоток;

5) рушник, поліетиленовий фартух, гумові рукавички;

6) затискувач;

8) речовини, що є парентеральними подразниками: 0,1 % роз­чин гістаміну в ампулах, 0,025 % розчин пентагастрину в ампулах, інсулін;

9) 1 % розчин димедролу в ампулах;

Дослідження шлункового соку здійснюють для визначення секреторної (кислотоутворювальної) і моторної (евакуаторної) функцій шлунка.

Показання та протипоказання до проведення дослідження шлун­кового соку зондовим методом. Показанням до такого дослідження є захворювання слизової оболонки шлунка,

Протипоказанням є:

— нещодавно перенесена шлунково-кишкова кровотеча;

— стенокардія;

— гіпертонічна хвороба III стадії;

— розширення вен стравоходу;

— загострення гастриту, виразкової хвороби шлунка та дванад­цятипалої кишки.

Використання ентеральних та парентеральних подразників. Як ентеральні подразники використовують:

Як парентеральні подразники застосовують:

а) 0,1 % розчин гістаміну в ампулах з розрахунку 0,08 мг на 10 кг маси тіла хворого, але максимальна кількість препарату не повинна перевищувати 0,5 мл. Після введення гістаміну у хворих може виникнути запаморочення, тахікардія, відчуття жару, по­червоніння шкіри. Щоб зменшити вираженість подібної реакції, за 30 хв до введення препарату вводять протигістамінний препа­рат — 1 мл 1 % розчину димедролу;

. Нормальні показники дослідження шлункового соку. У нормі натще в шлунку міститься до 50 мл секрету. Загальна кислот­ність 10 ОД. Вільна соляна кислота в багатьох осіб відсутня.

Після введення ентерального подразника загальна кислот­ність може бути від 40 до 60 ОД, вільна кислотність — від 20 до 40 ОД.

Послідовність дій під час виконання процедур

Уведення тонкого зонда в шлунок

1. Оформіть направлення в лабораторію. Поінформуйте хво­рого, щоб напередодні процедури ввечері він не вживав гострої грубої їжі, що дослідження проводиться вранці натще і перед цим хворий не повинен палити.

2. Процедуру здійснюйте в гумових рукавичках і фартусі.

3. Поясніть хворому порядок проведення процедури і навчіть його глибоко дихати носом.

4. Правильно і зручно посадіть хворого: він повинен щільно притулитися до спинки стільця і злегка нахилити голову вперед.

5. Шию та груди хворого накрийте серветкою і дайте йому в руки лоток (для збирання витікаючої слини).

6. У разі потреби запропонуйте хворому зняти зубні протези.

7. Виміряйте у хворого відстань від пупка до різців, тобто від­стань, на яку йому потрібно ввести зонд.

8. Чисто вимитими руками візьміть зонд, сліпий кінець якого змочіть теплою водою, а вільний кінець перекрийте затискувачем.

9. Правою рукою візьміть зонд на відстані 10 — 15 см від слі­пого кінця, а лівою притримуйте його вільний кінець.

10. Сліпий кінець зонда покладіть на корінь язика хворого і запропонуйте йому зробити кілька ковтальних рухів і глибоко ди­хати носом, а в цей час просовуйте зонд у глотку. При появі по­зивів до блювання хворий повинен губами затиснути зонд і гли­боко дихати через ніс.

11. При кожному ковтальному русі просовуйте зонд по стра­воходу до відповідної позначки на зонді. Ковтати зонд хворий по­винен повільно, щоб він не скрутився.

Подальший порядок виконання процедури залежить від виду подразника.

Одержання шлункового вмісту з використанням парентераль­ного подразника (гістаміну)

1. Відсмокчіть шлунковий вміст натще (1-ша порція).

2. Протягом 1 год кожні 15 хв відсмоктуйте шлунковий вміст (2-га, 3-тя, 4-та, 5-та порції).

3. Після взяття 3-ї порції введіть хворому підшкірне 1 мл 1 % розчину димедролу.

4. Після взяття 5-ї порції введіть хворому підшкірно 0,1 % роз­чин гістаміну із розрахунку 0,08 мл на 10 кг маси тіла хворого.

5. Протягом 1 год відсмоктуйте шлунковий вміст кожні 15 хв (6-та, 7, 8-ма, 9-та порції). Після закінчення зондування видаліть зонд зі шлунка.

6. До лабораторії відправте всі 9 порцій (пробірки мають бу­ти пронумеровані і закриті гумовим корком).

Запам'ятайте! Дослідження шлункового соку з використанням гістаміну можна проводити лише в умовах стаціонару з тим, щоб у разі виникнення алергійної реакції надати хворому невідкладну медичну допомогу.

Дезінфекція шлункового зонда

1. Після використання шлунковий зонд замочіть у 3 % розчи­ні хлораміну на 1 год. Канал зонда заповніть дезінфекційним роз­чином за допомогою шприца.

2. Зонд промийте проточною водою.

3. Знежирте в миючому розчині та ретельно промийте канал зонда за допомогою шприца.

4. Повторно промийте зонд проточною водою.

5. Прокип'ятіть у дистильованій воді протягом 30 хв.

 

 

ДУОДЕНАЛЬНЕ ЗОНДУВАННЯ

 

Оснащення:

1) стерильний дуоденальний зонд;

2) штатив із пробірками;

3) лоток;

4) стерильний шприц ємкістю 10 мл;

5) ентеральні подразники: 33 % розчин магнію сульфату — 50 мл; 40 % розчин глюкози — 50 мл; 40 % розчин ксиліту або сорбіту — 50 мл; оливкова або кукурудзяна олія — 50 мл; два сирих жовтки курячих яєць;

6) пітуїтрин — 5 ОД (парентеральний подразник);

7) 10 % розчин кальцію хлориду в ампулах;

8) грілка з теплою водою;

9) валик із ковдри або подушка;

10) рушник, фартух із пластикату, гумові рукавички;

11) клейонка;

12) низький стільчик.

Мета дуоденального зондування: дуоденальне зондування про­водять з діагностичною метою: в отриманих порціях жовчі визна­чають наявність запальних елементів, паразитів, жовчного піску тощо. Крім цього, дуоденальне зондування є лікувальною проце­дурою. Звільнення печінкових ходів і жовчного міхура від жовчі сприяє усуненню застійних явищ у жовчних шляхах, що запобі­гає утворенню конкрементів у жовчному міхурі та подальшому розвиткові запального процесу.

Протипоказаннями до проведення дуоденального зондування є: гострий холецистит, загострення виразкової хвороби шлунка, два­надцятипалої кишки, звуження стравоходу, спричинене пухлиною або рубцями, варикозне розширення вен стравоходу.

Підготовка хворого до дуоденального зондування

За 2 — 3 дні до обстеження потрібно вилучити з раціону хворо­го продукти, які призводять до виникнення метеоризму: капус­ту, картоплю, молоко. Напередодні йому дають атропін у краплях (10 крапель 0,1 % розчину атропіну сульфату). Дуоденальне зон­дування проводять натще.

Послідовність дій під час виконання процедури

Уведення дуоденального зонда у дванадцятипалу кишку

1. Процедуру здійснюйте в гумових рукавичках і фартусі.

2. У дохідливій формі поясніть хворому необхідність та по­слідовність проведення процедури.

3. Визначте відстань, на яку треба ввести зонд. У положенні стоячи виміряйте у хворого відстань від пупка до різців (ця вели­чина відповідає першій позначці на зонді) і додайте відстань від різців до вушної часточки або довжину долоні (відповідає другій позначці на зонді).

4. Хворого посадіть на кушетку.

5. Чисто вимитими руками візьміть зволожений водою сте­рильний зонд. Правою рукою — на відстані 10 — 15 см від оливи, лівою — підтримуйте вільний кінець зонда.

6. Уведіть оливу за корінь язика, запропонуйте хворому зро­бити кілька ковтальних рухів і глибоко дихати, а в цей час просо­вуйте зонд у глотку. Якщо з'явилися позиви до блювання, хворий повинен припинити ковтання, губами затиснути зонд і глибоко дихати через ніс.

7. Хворий ковтає зонд повільно, щоб він не скрутився.

8. Коли зонд досягне шлунка (це відповідає першій познач­ці на зонді), перевірте його положення шляхом аспірації вмісту шприцом. При цьому в шприц надходить світлий вміст шлунка з кислою реакцією (змочений лакмусовий папірець червоніє).

9. Потім хворий ходить по кімнаті й поступово протягом 30 хв ковтає зонд до другої позначки. Олива зонда повинна пройти че­рез воротар шлунка.

10. За допомогою повітряного поштовху визначте місце зна­ходження зонда. Покладіть хворого на спину і за допомогою шпри­ца введіть 10 см³ повітря. Якщо хворий відчує поштовх у право­му підребер'ї, це означає, що олива знаходиться в дванадцятипа­лій кишці. Якщо поштовх хворий відчуває в надчеревній ділянці, це означає, що зонд скрутився і знаходиться в шлунку. У такому разі відтягніть зонд до першої позначки і запропонуйте хворому знову поступово ковтати зонд до другої позначки.

11. Покладіть хворого на правий бік на кушетку без подушки, під голову підстеліть рушник, під таз покладіть валик, а під праве підребер'я гарячу грілку.

12. Нижче від рівня розташування хворого на низькому стіль­чику або спеціальній підставці встановіть штатив з пробірками, лоток і шприц.

13. У разі потрапляння оливи в дванадцятипалу кишку із зон­да самостійно виділяється рідина жов-туватого кольору. Зовніш­ній кінець зонда опустіть у пробірку. Перші порції жовчі мутні, оскільки вони містять домішки шлункового вмісту. Потім виді­ляється прозора рідина світло-жовтого кольору лужної реакції. За 20 — 30 хв виділяється близько 15 — 40 мл першої порції (А) вмісту дванадцятипалої кишки.

Якщо ви впевнені, що зонд знаходиться в дванадцятипалій кишці, а жовч не виділяється, то введіть підшкірне 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату, який сприяє розкриттю сфінктера за­гальної жовчної протоки.

14. Для одержання порції В (міхурової жовчі) через зонд по­ступово за допомогою циліндра шприца введіть один з ентеральних подразників (50 мл 33 % розчину магнію сульфату, підігріто­го до 38 °С, оливкову або кукурудзяну олію, 40 % розчин глюкози або ксиліту) і накладіть затискувач, хворий при цьому лежить на спині протягом 10 хв.

Подразником може бути 5 ОД пітуїтрину, уведеного внутріш­ньом'язово.

15. Потім покладіть хворого знову на правий бік, відкрийте зонд, і з нього почне надходити більш густа і в'язка жовч темно-оливкового кольору. У нормі вона виділяється у кількості 50 — 60 мл протягом 20 — 30 хв.

У разі застійних явищ у жовчному міхурі порція В може збіль­шуватися і, навпаки, у разі хронічного холециститу кількість жовчі цієї порції може зменшуватися.

16. Після другої порції з'являється печінкова жовч — пор­ція С. Вона світло-лимонного кольору, прозора, без домішок.

17. Після одержання третьої порції витягніть зонд.

18. Позначте пробірки з жовчю (А, В, С) і відправте до лабо­раторії якомога швидше у зв'язку з продовженням дії ферментів, які руйнують клітинні елементи. Дуоденальний вміст відправте до лабораторії в спеціальному ящику — контейнері.

Запам'ятайте!

1. У разі появи крові в дуоденальному вмісті зондування при­пиніть і повідомте лікаря.

2. Розчин магнію сульфату не всі хворі сприймають добре: у одних виникає біль у правому підребер'ї, у інших — пронос. У та­кому разі 33 % розчин магнію сульфату слід замінити на інший ентеральний подразник. Розчин магнію сульфату також не реко­мендується призначати хворим з колітами зі схильністю до про­носів.

3. Якщо немає можливості відправити порції жовчі до лабо­раторії, додайте в кожну пробірку 5 — 8 крапель 10 % розчину фор­маліну, який припиняє дію ферментів.

4. Якщо перше зондування не дало позитивних результатів, то перед повторним зондуванням протягом трьох днів хворий при­ймає один раз на ніч по 6 крапель 0,1 % розчину атропіну сульфа­ту за призначенням лікаря.

Надання допомоги у разі можливого ускладнення. Концентрова­ний (33 %) розчин магнію сульфату спричинює не тільки випорож­нення жовчного міхура, але й сильно подразнює центри вегетатив­ної нервової системи, у результаті чого у хворих може спостерігати­ся слабкість, запаморочення, серцебиття, зниження артеріального тиску. У такому випадку хворому введіть внутрішньовенно повіль­но 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду, який є антагоністом маг­нію сульфату.

 

ЗБИРАННЯ КАЛУ ДЛЯ ЛАБОРАТОРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Діагностичне значення лабораторного дослідження калу. Таке дослідження дозволяє не лише дати характеристику функціональ­ної здатності органів, але також є об'єктивним тестом для визна­чення захворювань травного тракту.

Поняття про макроскопічне дослідження калу. Макроскопічне при копрологічному дослідженні калу визначають: колір, щіль­ність, форму, запах, домішки (слиз, гній, кров, кишкові паразити тощо).

Поняття про мікроскопічне дослідження калу. При такому до­слідженні виявляють м'язові волокна, рослинну клітковину, жирні кислоти, мило, лейкоцити, еритроцити, кишковий епітелій, слиз, яйця гельмінтів.

Поняття про бактеріологічне дослідження калу. Таке дослід­ження відіграє важливу роль у визначенні збудників кишкових інфекційних захворювань. Досліджуваний матеріал за можливос­ті збирають в асептичних умовах у стерильний посуд і швидко доставляють до лабораторії, тому що тривале зберігання матеріа­лу призводить до загибелі бактерій і знижує вірогідність їх вияв­лення.

Поняття про хімічне дослідження калу. У разі підозри на кро­вотечу в травному тракті проводять дослідження на приховану кров. На мазок калу, нанесений на предметне скло, капають хі­мічний реактив. Якщо реакція позитивна, мазок синіє. Залежно від часу реакцію оцінюють: ++++ — різкопозитивна, +++ — пози­тивна, ++ або + — слабопозитивна.

Послідовність дій під час виконання процедур

Збирання калу для копрологічного дослідження

1. Процедури виконуйте в гумових рукавичках.

2. За 4 — 5 днів до проведення дослідження хворий не повинен приймати препарати заліза, вісмуту, таніну, барію, пілокарпіну, рицинової та вазелінової олії, атропіну, беладонни, карболену.

3. Не вводьте хворому ректальних свічок, клізм, не виконуйте теплових процедур на ділянку живота.

4. Наклейте відповідну етикетку на скляну чисту суху посу­дину з широкою горловиною.

5. Запропонуйте хворому зібрати за допомогою шпателя 5 — 10 г ранкового щойно виділеного калу з кількох місць виділеного екскременту.

6. Якщо хворому призначений ліжковий режим, кал спочатку зберіть у підставлене під нього сухе судно і простежте, щоб хво­рий у те судно не мочився. Потім відберіть потрібну кількість ка­лу в скляну посудину.

Збирання калу для дослідження на яйця гельмінтів

1. Наклейте відповідну етикетку на чисту суху скляну посу­дину з широкою горловиною.

2. Запропонуйте хворому шпателем зібрати після випорожнен­ня 30 — 50 г ще теплого калу з трьох різних місць виділеного екскременту.

3. У разі застосування хворим протигельмінтних препаратів направте на дослідження всю порцію калу.

Збирання калу для бактеріологічного дослідження

1. Напишіть відповідну етикетку і закріпіть її на зовнішньому боці стерильної пробірки.

2. Хворого покладіть на лівий бік із зігнутими в колінах ногами.

3. Лівою рукою розведіть сідниці хворого, а правою обережно обертальними рухами введіть у відхідник на 8 — 10 см ректальну трубку або ватний тампон на металевому стрижні, намагаючись при цьому зняти зі стінки кишки шматочок калу.

4. Не торкаючись зовнішніх стінок, петлю стрижня опустіть у пробірку й одразу відправте до лабораторії.

Підготовка хворого та збирання калу на приховану кров

1. Протягом трьох днів хворий дотримується безгемоглобінової дієти. З раціону вилучіть м'ясо, рибу, печінку, ікру, гречані крупи, яєчні страви, всі зелені овочі, помідори, яблука, гранати.

2. З лікарських засобів не приймати препарати заліза, йоду, брому.

3. Виключіть потрапляння крові з інших джерел кровотечі (носова, кровотеча з ясен, після видаленого зуба).

У разі кровоточивості ясен хворий у період підготовки до про­ведення дослідження не повинен чистити зуби щіткою.

4. За допомогою шпателя відберіть для дослідження 5 — 10 г калу з різних місць виділеного екскременту.

 

ПІДГОТОВКА ХВОРОГО ДО РЕНТГЕНОЛОГІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ШЛУНКА

Послідовність дій під час підготовки хворого до рентгенологічного обстеження шлунка

1. Поясніть хворому особливості дієти протягом 2 — 3 днів до обстеження: з раціону хворий повинен вилучити чорний хліб, мо­локо, бобові, овочі, фрукти, тобто ті продукти, що спричинюють метеоризм і дають велику кількість шлаків.

2. Уранці, у день обстеження, забороняється палити, прийма­ти ліки та рідину.

3. Поінформуйте хворого, що обстеження проводять натще, а останнє приймання легкої вечері має бути не пізніше 21.00.

4. Увечері та вранці за 2 год до обстеження поставте хворому очисну клізму. Процедуру виконуйте в гумових рукавичках, на­дягніть фартух.

5. У разі деяких захворювань шлунка та дванадцятипалої киш­ки рентгенологічному обстеженню заважають накопичені в них рідина та слиз. У такому випадку за призначенням лікаря у хво­рого видаліть шлунковий вміст через зонд, за необхідності про­мийте шлунок. Промивну рідину покажіть лікарю або рентге­нологу.

6. Іноді за призначенням рентгенолога хворому підшкірне вво­дять 0,5 — 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату для усунення спаз­мів і посилення перистальтики шлунка.

7. У рентгенкабінеті хворий приймає всередину барію суль­фат, розведений теплою перевареною водою.

8. Хворим з повільною евакуацією (стеноз, атонія) призна­чають повторне обстеження на 2-гу і 3-тю добу для визначен­ня добового залишку контрастної маси в шлунку. У такому ви­падку дуже важливо точно дотримуватися терміну повторного огляду.

ПІДГОТОВКА ХВОРОГО ДО ІРИГОСКОПІЇ

Послідовність дій під час виконання процедури

Підготовка хворого до іригоскопії

1. Протягом трьох днів до обстеження хворому призначають безшлакову дієту і обмежують вживання вуглеводів. Вилучають з раціону чорний хліб, картоплю, капусту, яблука, виноград, бо­бові, молоко. Хворий вживає рідку їжу, яка легко засвоюється, дає найменшу кількість шлаків і не подразнює слизову оболонку кишок.

2. Для зменшення метеоризму хворий приймає по 2 таблетки карболену 3 рази на добу або 1 склянку теплого відвару ромаш­ки (1 столову ложку сухої ромашки заварюють 1 склянкою окро­пу і настоюють протягом 30 хв).

3. Перед обідом дайте хворому 30 — 50 г рицинової олії.

4. Останнє приймання їжі о 18.00.

5. На ніч товсту кишку промийте за допомогою очисних клізм до виділення чистої води. Клізми робіть з інтервалами 30 — 40 хв. Процедуру виконуйте в гумових рукавичках, надяг­ніть фартух.

6. Уранці за 3 год до обстеження дайте хворому легкий сніда­нок, щоб спричинити рефлекторне переміщення вмісту з тонкої кишки в товсту.

7. Через 15 — 20 хв зробіть очисну клізму, через півгодини — другу.

8. За 30 — 40 хв до обстеження введіть хворому газовідвід­ну трубку, яку видаліть перед відвідуванням хворим рентгенка­бінету.

9. У рентгенкабінеті за допомогою клізми введіть барієву су­міш (1л води, 200 г барію сульфату, 10 г таніну) і проведіть до­слідження.

Запам'ятайте! Для очищення кишок не слід призначати со­льові проносні засоби, тому що вони подразнюють слизову обо­лонку кишок і спричинюють розвиток метеоризму.

ПІДГОТОВКА ХВОРОГО ДО ХОЛЕЦИСТОГРАФІЇ ТА ХОЛАНГІОГРАФІЇ

Послідовність дій під час виконання процедур

Підготовка хворого до пероральної холецисто- та холангіографії

1. Протягом двох днів перед обстеженням з раціону хворих виключіть овочі, фрукти, бобові, молоко.

2. Збільшіть денну норму цукру до 100 г.

3. Напередодні:

— о 9.00 хворий з'їдає 100 г сиру;

— о 12.00 — 20 г вершкового масла або 100 г сметани, 50 г бі­лого хліба запити 100 мл теплої перевареної води;

— о 17.00 — 2 сирих жовтки курячих яєць;

— о 19.00 — промийте кишечник хворого за допомогою очис­них клізм до відходження чистої води. Під час виконання проце­дури використайте гумові рукавички та фартух.

4. Після очисних клізм хворий приймає холевід або йопагност (12 таблеток по 0,5 г протягом 1 год, тобто кожні 10 хв по 2 таб­летки) і запиває їх солодким чаєм з щіпкою двовуглекислої соди, розчином глюкози або мінеральною водою без газу.

5.Після прийому контрастної речовини хворому слід поле­жати на правому боці протягом 1—2 год.

6. Уранці хворий іде натще в рентгенкабінет, взявши з собою 2 сирих курячих яйця.

7. Йому роблять знімок жовчного міхура, потім він приймає 2 сирих жовтка.

8. Через 15 — 45 хв роблять серію знімків, на яких можна про­стежити заповнення контрастною речовиною жовчних проток.

Запам'ятайте! Для очищення кишок не призначають сольові проносні, оскільки вони діють жовчогінно й сповільнюють всмок­тування контрастних речовин.

Підготовка хворого до внутрішньовенної холецистографії

1. Хворий протягом двох днів дотримується безшлакової дієти.

2. Перед обстеженням за 1 — 2 дні зробіть пробу на індиві­дуальну чутливість хворого до йодуміс-ного препарату. З цією ме­тою введіть внутрішньовенно 1 мл препарату з тест-ампули, роз­чинивши його в 5 — 10 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. Якщо після проби не спостерігаються ознаки йодизму (кашель, нежить, сльозоточивість, підвищення температури тіла, висипання), то мож­на не побоюватися реакції. Якщо з'явилися ознаки негативного сприйняття препарату, негайно проінформуйте лікаря.

3. Напередодні ввечері та вранці здійсніть хворому очищення кишок за допомогою очисних клізм до виділення чистої води. Уранці останню клізму зробіть не пізніше ніж за 2 год до обсте­ження. При виконанні процедури використайте гумові рукавички та фартух.

4. За відсутності алергії безпосередньо перед обстеженням внут­рішньовенно в рентгенкабінеті введіть 40 мл підігрітої на водяній бані контрастної речовини (20 % розчин білігносту або біліграфіну). Через 10 — 15 хв після введення на рентгенограмі видно жовчні протоки, а через 40 — 45 хв заповнюється жовчний міхур.

Якщо тест-ампули відсутні, то за призначенням лікаря роз­кривають ампулу розчину білігносту чи біліграфіну на 10 мл або 20 мл, набирають з неї 1 мл препарату і пробу роблять за 3 — 4 год до обстеження, розчинивши йодумісний препарат у 5 — 10 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. За відсутності алергії безпосеред­ньо перед рентгенологічним обстеженням уводять 40 мл контраст­ної речовини внутрішньовенно повільно. Якщо в минулому в обстежуваного спостерігались алергійні реакції, то протягом кількох днів до пробного введення препарату за призначенням лікаря хворому дають антигістамінні препарати (димедрол, супрастин, піпольфен).

Надання невідкладної допомоги при алергійнгй реакції на йодумісні препарати. У разі появи ознак підвищеної чутливості до препарату (слабкість, нудота, блювання, висипання, шкірний свер­біж, набряки) негайно викличте лікаря і за його призначенням уведіть хворому внутрішньом'язово 1 мл 1 % розчину димедролу, 0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду, 1 мл преднізолону або гідрокортизону, внутрішньовенно повільно — 10 мл 10 % роз­чину кальцію хлориду.

Обстеження в такому випадку відміняють.

ГАСТРОДУОДЕНОСКОПІЯ

Послідовність дій під час виконання процедур

Загальна підготовка хворого та знеболювання

1. Заздалегідь проведіть психологічну підготовку хворого до процедури. Пацієнт повинен зрозуміти характер відчуттів, які ви­никають під час дослідження.

2. Попередьте хворого, щоб він напередодні легко повечеряв о 18.00 і прийшов до ендоскопічного кабінет натще. У день об­стеження хворий не повинен палити, пити, приймати ліки.

3. На дослідження пацієнт повинен принести рушник, який підкладають під голову, а потім використовують для протирання обличчя хворого, а також гастроскопа в момент його видалення.

4. Попередьте хворого, що під час процедури він не зможе роз­мовляти, ковтати слину.

5.  За призначенням лікаря в разі потреби за 15 — 20 хв до до­слідження проведіть премедикацію: 0,5 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату введіть підшкірно, 2 мл 50 % розчину анальгіну введіть внутрішньом'язово. Доцільність попереднього введення знеболю­вальних засобів, спосіб і дози лікар вирішує індивідуально.

6.  Безпосередньо перед процедурою запропонуйте хворому за наявності зубних знімних протезів вийняти їх.

7. Здійсніть анестезію слизової оболонки ротової частини глот­ки 2 % розчином тримекаїну шляхом зрошення.

8. Покладіть хворого на лівий бік з витягнутою лівою ногою, праву ногу зігніть у колінному та кульшовому суглобах. Під го­лову хворого підкладіть валик. Запропонуйте хворому руки по­класти таким чином, щоб вони не заважали лікарю виконувати дослідження. Хворий повинен спокійно лежати, рівномірно диха­ти, не ковтати слину і не розмовляти.

9. Надягніть гумові рукавички.

Допомога медичної сестри під час проведення гастроскопії. Ме­дична сестра має широке коло обов'язків:

1. Вона стежить за загальним станом хворого, оцінює колір шкіри, частоту пульсу, правильність положення хворого на столі.

2. Бере участь у проведенні дослідження:

а) фіксує голову пацієнта в такому положенні, щоб глотка та стравохід утворювали пряму лінію;

б) стежить за положенням ротоблокатора (загубника);

в) пальпує живіт для виведення в поле зору і в зручну пози­цію відповідних відділів шлунка;

г) допомагає лікареві вводити ендоскоп і проводити його в шлунок та в дванадцятипалу кишку;

ґ) переміщує за вказівкою лікаря ендоскоп вгору — вниз, три­маючись за його гнучку частину;

д) фіксує ендоскоп у потрібній позиції.

3. Крім цього, медична сестра бере участь у проведенні біо­псії, видаленні новоутворень, виконанні лікувальних втручань.

Після гастродуоденоскопії хворий 1 — 2 год не повинен при­ймати рідину, а якщо проводили біопсію, то протягом 24 год не може вживати гарячу їжу.

Дезінфекція гастроскопа після використання (див. "Методичні рекомендації щодо дезінфекції, передстерилізаційного очищення та стерилізації гнучких ендоскопів та інструментів до них"),

ПІДГОТОВКА ХВОРОГО ДО КОЛОНОСКОПІЇ

Послідовність дій під час підготовки хворого до процедури

Дослідження краще проводити після іригоскопії, яка дозволяє уточнити анатомотопографічні особливості товстої кишки.

1. За 3 — 4 доби хворому призначають безшлакову дієту.

2. Напередодні після обіду (о 15.00) хворий випиває 50 г ри­цинової або оливкової олії (проносне). У разі закрепів проносне призначають 2 рази на добу.

3. Увечері напередодні дослідження та зранку хворому став­лять очисні клізми до чистої води. Останню клізму вранці став­лять за 2 год до проведення дослідження.

4. Процедуру проводять натще.

5. За 30 хв до дослідження проводять премедикацію — уво­дять 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату або 1 мл 0,2 % розчину платифіліну гідротартрату і 1 % розчину промедолу, або 2 мл 50 % розчину анальгіну. Колоноскопії мають передувати пальцьове об­стеження прямої кишки та огляд відхідника на виявлення трі­щин, геморою.

6. Хворого слід покласти на лівий бік з підведеними до живо­та ногами. Після подолання ректосигмоїдального відділу товстої кишки хворий повертається на спину і в такому положенні лікар-ендоскопіст проводить колоноскопію.

ПІДГОТОВКА ХВОРОГО ДО РЕКТОРОМАНОСКОПІЇ

Послідовність дій під час підготовки хворого до процедури

1. У разі закрепів підготовку хворого починають за кілька днів до дослідження. Щоденно призначають по 50 г рицинової або оливкової олії і ставлять очисні клізми напередодні ввечері та вранці до виділення чистої води. Останню клізму роблять вранці за 2 год до обстеження.

2. Якщо випорожнення нормальні, то достатньо однієї кліз­ми напередодні ввечері та вранці за 2 год до проведення обсте­ження.

Положення хворого під час процедури. Найбільш зручне для введення ректороманоскопа положення хворого — колінно-ліктьо­ве: хворий стає на коліна на стіл для перев'язок так, щоб ступні звисали за його край, а лікті чи плечі упиралися в стіл. Друге мож­ливе положення хворого — лежачи на правому боці з трохи під­нятим тазом.

Дезінфекція ректороманоскопа (див. "Методичні рекомендації щодо дезінфекції, передстерилізаційного очищення та стериліза­ції гнучких ендоскопів та інструментів до них").

 

ПІДГОТОВКА ХВОРОГО ДО РЕНТГЕНОЛОГІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ НИРОК І СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ

 

Послідовність дій під час виконання процедур

Підготовка хворого до оглядової урографії

1. Протягом трьох діб хворий має дотримуватися безшлакової дієти, їжа повинна містити мало солі, легко засвоюватися, складатися переважно з жирів і білків.

2. У разі метеоризму призначають карболен по 1 таблетці 3 ра­зи на добу.

3. Напередодні ввечері та вранці за 2 год до обстеження зро­біть хворому очисну клізму. При виконанні процедури викорис­тайте гумові рукавички та фартух.

4. Безпосередньо перед обстеженням запропонуйте хворому ви­порожнити сечовий міхур.

Підготовка хворого до внутрішньовенної урографії

1. Підготуйте хворого так, як і до оглядової урографії.

2. Крім того, за 2 — 3 дні до обстеження зробіть хворому внут­рішньовенну пробу на індивідуальну чутливість до йодумісних препаратів за допомогою тест-ампули.

3. За відсутності ознак йодизму безпосередньо перед обсте­женням внутрішньовенно повільно введіть 40 — 60 мл контрастної речовини.

Запам'ятайте! Контрастні речовини треба вводити внутріш­ньовенно, оскільки потрапляння їх у прилеглі тканини може при­звести до перифлебіту та некрозу жирової клітковини.

 

Інструментальні методи обстеження пацієнта.

До інструментальних методів обстеження належать апаратні методи, для застосування яких використовують різні прибори.

1.Рентгенологічні методи:

Рентгеноскопічний метод - дає змогу візуалізувати на екрані зображення різних внутрішніх органів або порожнин в процесі функціонування.

Рентгенографічний метод - фотографування досліджуваного об`єкта за допомогою рентгенівського випромінювання.

Томографія - отримання рентгенівського зображення на визначеній глибині.

Флюорографія - метод отримання рентгенівських знімків невеликих розмірів великої контрастності.

Контрастне рентгенографічне дослідження - досліджують за допомогою даного методу порожнинні органи (бронхи, шлунок, жовчний міхур, ниркові миски тощо), які заповнюють контрастною речовиною.

Комп’ютерна томографія - без застосування контрастних речовин виявляє мінімальні зміни в органах та тканинах.

Для дослідження бронхіалього дерева використовують бронхографічне дослідження (виявляє пухлини, бронхоектази та порожнини в легенях). Після дослідження пацієнти потребують особливого догляду. Медична сестра забезпечує пацієнта плювальницею, стежить за динамікою кашлю та задишки, вимірює Т тіла.

Для визначення стану великих судин використовують агіографічне дослідження. Після цієї маніпуляції пацієнт потребує ретельного медичного догляду, тому що можуть виникати біль у серці, порушення серцевого ритму, зниження рівня АТ.

2. Ультразвукова діагностика .

Суть методу - ультразвукові хвилі поширюються до внутрішніх органів, а відображені від меж органів сигнали реєструються спеціальним датчиком, унаслідок чого на екрані формується зображення (серце, великі судини, жовчовивідні шляхи, печінку, підшлункову залозу, нирки, щитоподібну залозу). Спеціальної підготовки для дослідження серця не потрібно. Перед проведенням УЗД органів черевної порожнини призначають 2-3- денну дієту для зменшення газоутворення. Так досліджують ще нервову систему (нейросонографія), органи малого тазу, нирки, суглоби, м’язи.

3. Радіоізотопні методи.

В організм пацієнта вводять радіоактивні ізотопи, які вибірково накопичуються в тому чи іншому органі. Використовують спеціальний прилад - сканер. Досліджують: печінку, нирки, підшлункову та щитоподібну залози, селезінку.

4. Ендоскопічні методи.

Досліджують внутрішню поверхню порожнистих органів за допомогою гнучких волокнистих оптичних приладів - ендоскопів. Досліджують трахею і бронхи (бронхоскопія); стравохід, шлунок, 12-палу кишку (фіброезофагогаст родуоденоскопія); товсту кишку (колоноскопія); пряму кишку (ректороманоскопія); сечовий міхур (цистоскопія). Під час дослідження можливе проведення біопсії, зупинки кровотечі. Проведення ендоскопічних методів потребує спеціальної підготовки. Бронхоскопічне та фіброезофагогастродуоденоскопічне дослідження виконують натще. Колоноскопічне і ректороманоскопічне дослідження проводять після очищення кишківника.

5. Електрокардіографічний метод.

Метод заснований на реєстрації електричних потенціалів, які виникають під час роботи серця. Запис реєструється у вигляді ЕКГ. Проведення ЕКГ дослідження не потребує спеціальної підготовки, але є умови для самого процесу обстеження – тепле приміщення, фізичний спокій пацієнта, відсутність контакту шкіри пацієнта з металевими поверхнями.

6. Спірометричний метод.

Це визначення дихального об’єму легень. Визначають життєву ємкість легень (ЖЄЛ) - спірометром. У нормі в чоловіків - 3500-4500 см³ , у жінок - 2500-3500 см^3.

7. Спірографічний метод.

Це метод графічної реєстрації змін об’єму легень під час дихання. Метод проводять вранці або за 2 год. після вживання їжі в положенні сидячи після 20-хв. відпочинку.

8. Пікфлоуметричний метод.

Визначають максимальну об’ємну швидкість току повітря з дихальних шляхів під час форсованого видиху, що дає змогу оцінити бронхіальну прохідність. Вранці та ввечорі – варіабельність. З фармакологічним навантаженням.

9. Пневмотахометричний метод.

Це визначення пікових швидкостей повітряного току під час форсованого вдиху і видиху. Визначають стан бронхіальної прохідності.

 

Участь медичної сестри в підготовці пацієнта до додаткових методів обстеження полягає в поясненні пацієнту мети та процесу даного обстеження, навчанні пацієнта та його рідних правильній підготовці до обстеження, якщо є така необхідність, сповіщає пацієнту конкретний чи можливий (на вибір) час обстеження, при необхідності, умови для обстеження (натще, взяти воду, сметану, медикаменти тощо). В противному випадку результати будуть недостовірними.

При проведені додаткового обстеження участь медичної сестри полягає в ретельній перевірці виконання пацієнтом тих умов, які необхідні для даного обстеження. Якщо пацієнта можна обстежувати роль медичної сестри залежить від конкретного процесу. Але завжди медична сестра, незалежно від присутності лікаря, повинна контролювати стан пацієнта, документувати факт обстеження, документувати результати обстеження, здійснювати передачу результатів обстеження за місцем призначення (пацієнт, відділення, кабінет, конкретний лікар) завчасно обговореним способом (особисто, кур’єром, поштою, в шафу-розкладку). Інформація про факт обстеження та його результат є власністю пацієнта та є медичною таємницею.

Значення додаткових методів дослідження для з’ясування клінічного діагнозу та динаміки перебігу хвороби дуже велике, бо вони розкривають та доповнюють інформацію про стан здоров’я пацієнта на момент обстеження, є джерелом об’єктивної інформації про фізіологію та анатомію, та ще записаної на стабільних носіях (папір, рентгенівська плівка).

 

 

 

 

 

Матеріали самопідготовки студентів за темою лекції

Скласти  структурно-логічну  схему :

« Додаткові  методи обстеження »

 

Література

 

І.Основна:

1.Медсестринство у внутрішній  медицині  підручник / В.В. Стасюк— К., 2010. Стор.52-74

ІІ.ДОПОМІЖНА:

2., .Медсестринство в терапії  М.І. Швед— Тернопіль «Укрмедкнига», 2004. Стор.103-104