Викладач Єрмолаш Т.О Предмет Психіатрія та наркологія Дата 25.04.2022 р. Група 3 - А л/с Лекція №2. Тема: Алкоголізм Наркоманія. Тютюнопаління.
|
Викладач |
Єрмолаш Т.О |
|
Предмет |
Психіатрія
та наркологія |
|
Дата |
25.04.2022 р. |
|
Група |
3 - А л/с |
|
Лекція №2. Тема: |
Алкоголізм Наркоманія.
Тютюнопаління. |
Схема дистанційного
заняття:
Ознайомитись зі
змістом лекції:
План:
Алкоголізм.
Хворобливі стани, зумовлені зловживанням
природними або штучними речовинами, до яких виробляється звикання і хвороблива
пристрасть називають - токсикоманіями.
До токсикоманій відносять алкоголізм, наркоманія,
тютюнопаління (нікотинізм).
Разове приймання достатньої дози
алкоголю зумовлює стан простого алкогольного сп’яніння.
Просте алкогольне сп'яніння -
Стан гострої алкогольної інтоксикації без явищ психозу,
викликаний прийманням спиртних напоїв, називають простим алкогольним
сп'янінням. Розрізняють легкий, середній і тяжкий ступені сп'яніння.
Легкий ступінь проявляється
ейфорією, гіперемією обличчя, загальним збудженням, тахікардією та підвищенням
артеріального тиску до 130- 150/80-95 мм рт. ст. Порушень мовної артикуляції та
координації рухів не спостерігають. Концентрація алкоголю в крові становить 1
-2 °/ооо.
При середній тяжкості сп'яніння
ейфоричний настрій змінюється на депресивний або дратівливий. Можливі
імпульсивні вчинки. Мова стає уривчастою, змазаною. З'являється тахікардія.
Артеріальний тиск сягає 140- 180/90- 110 мм рт. Ст. Порушується координація рухів. Концентрація
алкоголю в крові дорівнює 3-4°/ооо.
Тяжкий ступінь простого
алкогольного сп'яніння супроводжується виключенням свідомості (від оглушення до
сопору і коми).
Концентрація алкоголю в крові становить 5-6 0/000-
Смертельним є приймання такої кількості алкоголю, при якій рівень його в крові
перевищує 7 0 /000 .
Діагностику проводять за
допомогою клінічного та параклінічного обстежень. До останнього належать
виявлення парів спирту у видихуваному повітрі (за допомогою апарата ППС-1) і
біохімічні методи визначення вмісту алкоголю в крові та сечі (газохроматичний
та спектрографічний). Необхідно зіставляти клінічні та параклінічні дані.
Лікування проводять при
тяжкому ступені сп'яніння. Для припинення всмоктування алкоголю промивають
шлунок- 1,0- 1,5 л слабкого розчину калію перманганату, при необхідності -
через зонд. Можна викликати блювання шляхом підшкірного введення 0,25-0,50 мл 1 % свіжоприготовленого
розчину апоморфіну. Одночасно вводять 1 мл кордіаміну або 1 мл 20% розчину
кофеїну. Слід дати прийняти 5-8 крапель 1 0 % розчину аміаку (нашатирного
спирту) на півсклянки води. При алкогольній комі хворого необхідно негайно
госпіталізувати в стаціонар для проведення інтенсивної терапії або
реанімаційних заходів (гемодилюція з форсованим діурезом, внутрішньовенне
краплинне вливання поліглюкіну, реополіглюкіну , серцевих глікозидів тощо).
За умови частого вживання алкогольних
напоїв людина починає відчувати до них потяг, що стає нездоланним.
Приймання нової дози алкоголю купірує симтоми абстиненції.
Поступово виникає прагнення похмилитися,фізична залежність від алкоголю і
поступово розвивається алкоголізм. Йому передує епізодичні вживання алкоголю -
побутове п’янство.
В розвитку алкоголізму
розрізняють три стадії:
І стадія легка (псевдоневрастенічна.) - характеризується появою потягу до
алкоголю у формі психічної залежності (хворого
постійно „тягне” до спиртного), і втратою контролю за своєю
поведінкою у стані сп’яніння. Зростає толерантність (стійкість) до алкоголю і
це виявляється у збільшенні дози вживання спиртних напоїв,абстинентного
синдрому немає Психічні і соматичні порушення у І стадії мають
функціональний характер-зворотній, працездатність відносно зберігається.
Характерним є симптом анозогнозії, тобто
заперечення факту хвороби.
ІІ стадія (наркоманічна) - характеризується посиленням потягу
до алкоголю. Толерантність наростає і спостерігається посилення психічних і
соматичних порушень , розвивається абстинентний синдром, як прояв фізичної залежності. Основними його
симптомами є такі: загальний тремор, тахікардія, підвищення артеріального
тиску, пітливість, спрага, нудота, втрата апетиту, пронос, зниження настрою,
тривога, фізична слабість, порушення уваги, розлади сну. Щоб позбутись цих
неприємних проявів, хворий змушений прийняти відповідну дозу алкоголю, тобто похмелитись. Змінюється характер
алкогольного сп'яніння: замість ейфорії виникає знижений настрій із
дратівливістю та настирливістю.
У другій стадії
алкоголізму суттєво змінюється характер хворого. На фоні егоїзму і брехливості
розвивається психопатизація за такими
варіантами:
1. Експлозивний. Хворі
стають дуже дратівливими, брутальними, озлобленими. З найменшого приводу вони
починають конфліктувати, найчастіше з членами сім'ї.
2. Істеричний. Для
поведінки хворих характерні хвалькуватість, істероїдні реакції (показний плач,
гнів, погрози закінчити життя самогубством).
3. Астенічний. Хворі
знесилені, не можуть упоратися з незначним фізичним чи розумовим навантаженням,
стають нерішучими людьми, які пасивно підкоряються чужій волі, за винятком
осіб, які забороняють чи засуджують їх пияцтво.
4. Апатичний. Розвивається
байдужість до родичів, близьких, самого себе, роботи, свого соціального стану,
наростають емоційне спустошення і прояви апатико-абулічного синдрому.
У цей період хвороби
функціональні соматоневрологічні порушення переростають в органічні.
Розвиваються гепатит, панкреатит, гастрит, ентероколіт, алкогольна
міокардіопатія, нефрит, гостра та хронічна енцефалопатія, поліневрит. У першій
половині другої стадії алкоголізму ці порушення перебігають без вираженого
больового синдрому. Пізніше з'являється біль, який практично не знімається
болезаспокійливими чи протиспазматичними засобами. Як правило, він минає або
зменшується після приймання невеликої дози спиртних напоїв.
У 10 % хворих виникають
алкогольні психози, найчастіше делірій, галюциноз,
параноїд, корсаківський психоз, депресія.
ІІІ стадія тяжка ( енцефалопатична)-
характеризується різким зниженням толерантності до алкоголю (після приймання
невеликих доз алкоголю настає стан тяжкого сп’яніння), пияцтво
набуває сталого характеру
Посилюється
потяг до алкоголю, наростає вираженість абстинентного синдрому, психічні і
соматичні зміни не зворотні.
У деяких хворих розвивається
хронічний психоз на фоні алкогольної енцефалопатії. Як правило, розпадається
сім'я, хворий втрачає роботу і житло. Розвивається повна моральна і фізична
деградація.
Характерні зміни особистості:
Настрій
хворого не стійкий - стан ейфорії, благодушності змінює слізливість або гнів і
роздратування. Хворий втрачає соціальні контакти і спілкується переважно з тими
з ким вживає алкоголь. Коло інтересів вузьке, як фахівець алкоголік деградує,
він грубий, цинічний з рідними і близькими, не піклується про них виносить з
дому не лише свої речі а й одяг дітей, дружини. У алкоголіків з’являється
тремор пальців рук, спочатку після сп’яніння а потім і без зв’язку з ним,
знижується працездатність.
Ураження периферичних нервів і порушення ходи характерні для
хвороби Корсакова - це поєднання алкогольного поліневриту з різко вираженими
порушеннями пам’яті (фіксаційна, антероградна, ретроградна амнезія з
конфабуляціями і псевдоремінісценціями).
Характерний зовнішній вигляд хворих на алкоголізм: одутле обличчя ін’єктовані склери, зморшкувата землисто-сірого кольору шкіра, мішки під очима. Уражуються внутрішні органи і частою причиною смерті алкоголіків є цироз печінки. Погано переносять соматичні хвороби і у них виникають психотичні стани (біла гарячка або алкогольний делірій).
Лікування алкоголізму:
Лікування ефективне в
першій і на початку другої стадії алкоголізму. Його проводять у наркологічному
стаціонарі й амбулаторне (в тому числі в кабінеті анонімного лікування).
У лікуванні хронічного алкоголізму
виділяють чотири етапи. На першому етапі необхідно обірвати запій і зняти ААС.
З цією метою використовують метронідазол, унітіол, натрію тіосульфат і
сульфозин. На другому етапі проводять дезінтоксикаційну та загальнозміцнювальну
терапію за допомогою унітіолу, метіоніну, гепатотропних засобів, глюкози,
інсуліну і вітамінів. Дози лікарських препаратів і термін лікування визначає
лікар-нарколог. На третьому етапі застосовують специфічну протиалкогольну
терапію. Найефективнішими є психотерапія (кодування) за методом О. Довженка (в
різних модифікаціях) і внутрішньом'язова імплантація препарату
"Еспераль". Цей етап лікування проводить лише лікар-нарколог. Після
цього показане протирецидивне лікування згідно з методикою, яку також визначає
лікар-нарколог.
1) при абстиненції призначають снотворні,
нейролептики. Для дезінтоксикації тіосульфат натрію 30% 15 - 20 мл в/в або в/м,
або 5% розчин унітіолу 5 - 15 мл в/м.
2) Особливий вид алкоголізму - це запійне пияцтво (дипсоманія): потяг до
алкоголю виявляється періодично між запоями можуть бути інтервали у кілька
місяців або років коли хворий не п’є. Запою передує період зниженого настрою,
похмурості, дратівливості, щоб купірувати запійний стан- хворого направляють у
стаціонар. Дипсоманія є формою вираженого алкоголізму.
Для купірування стану
запою в/м сульфозин. Цей метод відноситься до пірогенної терапії:
1.
психологічно підготуйте пацієнта,
2.
одягніть гумові рукавички
3. підігрійте 0,01% емульсію сульфазину
на водяній бані до 37' С, збовтайте розчин наберіть в шприц 2 мл.
4. введіть в/м 2 мл даного
розчину збільшуючи дозу на 2 мл через кожні два дні довівши дозу до 8 мл. При
цьому методі лікування підвищується температура до 38 - 40 °С. Необхідно
спостерігати за хворим.
2)
Умовно-рефлекторне
лікування спрямоване на вироблення негативного рефлексу на запах і смак
алкоголю. Застосовуються речовини, що викликають блювання (апоморфін, еметин,
відвар баранців) їх введення поєднують з прийманням невеликої кількості
алкоголю. Алкоголь дають понюхати у момент настання нудоти, а випити при
позивах до блювання. Для виникнення негативного рефлексу треба провести 20 - 25
сеансів.
3)
Метод сенсибілізації -
полягає у створенні підвищеної чутливості організму до алкоголю. З цією метою
застосовують тетурам (антабус) по 0,5 г у ранці у осіб які
приймали тетурам повторне приймання алкоголю викликає порушення функції
внутрішніх органів і різні вегетативні розлади. Алкогольно- антабусні проби
приводять до колапсу.
4)
Методи психотерапії.
5)
При неефективності
перелічених методів застосовують підшкірну імплантацію єспералю (це таблетки
тетураму пролонгованої дії).
Тетурамово-алкогольна
проба.
1.
Психологічно
підготуйте пацієнта.
2.
Пробу проводять через
тиждень після щоденного прийому тетураму 0,5 г.
3.
В день проведення
проби дайте пацієнту випити вранці 0,75 - 1,0г тетураму.
4.
Через 8-10 годин дайте
пацієнту випити ЗО - 50 мл алкоголю.
5.
Надайте медичну
допомогу при появі у пацієнта різкої гіперемії шкіри і слизових оболонок,
задишки, блювання, оніміння пальців на кінцівках, втрата свідомості, судом:
дати кисень, штучне дихання,
в/в
40% 20 мл глюкози і 10 мл 5% аскорбінової кислоти,
п/ш
2 мл кордіаміну,
в/в
лобелін гідрохлорид 1% 0,5 мл з 20 мл 40% глюкози,
п/ш
0,5 мл 0,1% розчину атропіну сульфату
6.
Спостерігайте за
пацієнтом не менше 4 годин.
Профілактика. Первинна
профілактика алкоголізму полягає в санітарно- просвітній роботі, вторинна - у
виконанні призначень лікаря-нарколога, спрямованих на запобігання рецидивам, і
своєчасному лікуванні хворого при зриві ремісії.
Приблизно
в 10 % хворих, які хворі на хронічний алкоголізм, розвиваються ; гострі й
хронічні алкогольні психози.
Серед
психозів найчастіше виникає алкогольний делірій (біла гарячка). Клінічна картина
характеризується в основному наявністю деліріозного синдрому.
Деліріозний синдром проявляється дезорієнтацією в часі й просторі із збереженням
орієнтації у власній особистості. При цьому з’являються зорові, тактильні та слухові
галюцинації.
Переважають
зорові зоогалюцинації: мухи, жуки, таргани, миші, пацюки. Рідше хворі бачать
людей. Зорові галюцинації можуть мати фантастичний, неправдоподібний характер
(чорти, чудовиська). Розвивається психомоторне збудження. Поведінка хворого
визначається характером галюцинацій (він збирає жуків, відганяє чортенят,
ховається від переслідувачів). Деякі хворі роблять одноманітні рухи, які
стосуються їхньої професії (шофер крутить кермо, перемикає швидкість, шукає
гальмівну педаль; їздовий керує кіньми тощо). Це так званий професійний
делірій. Прогностично найтяжчим є муситуючий делірій, при якому свідомість глибоко
затьмарена до рівня аменції. Стан делірію звичайно короткочасний, навіть без
лікування він минає через 3-5 діб. Інколи психоз затягується на 1 -1,5 тижні.
Біла
гарячка постійно супроводжується соматоневрологічними розладами. До них
належать: виражена пітливість із різким запахом поту; гіперемія шкіри, особливо
обличчя; тахікардія; коливання артеріального тиску; збільшення печінки, жовте
забарвлення склер; тремор рук, голови, тремтіння всього тіла. Температура тіла
найчастіше субфебрильна. Інколи психоз може набувати форми фебрильного делірію,
при якому температура тіла підвищується до 39 °С, і протягом доби після різкого
погіршання загального стану хворий раптово помирає при явищах гострої
серцево-судинної недостатності.
Невідкладна долікарська допомога. Хворим, у яких психоз розвинувся при
яскравих проявах ААС, показана суміш Є.А. Попова: 0,4 г фенобарбіталу або будь-
який інший снодійний препарат у чотирикратній одноразовій дозі подрібнюють,
змішують із 30-50 мл 96 % етилового спирту, додають 70-80 мл води і дають
хворому випити. Спирт можна замінити горілкою (120-150 мл). Приймання цієї
суміші усуває або значно зменшує прояви абстиненції, а інколи викликає сон. З
метою дезінтоксикації внутрішньовенно
вводять 10 мл 30 % розчину натрію тіосульфату і внутрішньом'язово 10 мл
5 % розчину унітіолу.
Необхідно
якнайшвидше госпіталізувати хворого в найближчий наркологічний, психіатричний чи
соматичний стаціонар. При вираженому психомоторному збудженні слід ввести
внутрішньом'язово 4 мл 2,5 % розчину аміназину і 4-6 мл 0,5 % розчину реланіуму
(седуксену, сибазону). Під час транспортування вживають заходи безпеки, щоб
хворий не вистрибнув з автомобіля і не завдав травм особам, які його
супроводжують (див. "Психомоторне збудження"). Подальше лікування
проводять у стаціонарі лікарі-фахівці (нарколог, а при необхідності
-реаніматор).
Алкогольний галюциноз - це психоз, який розвивається у другій та третій
стадіях алкоголізму і характеризується наявністю слухових галюцинацій.
Клінічно
проявляється гострою і хронічною формами.
Гострий галюциноз:
виникає в період ААС або під час запою. Клінічна картина
визначається слуховими галюцинаціями, що мають характер монологу, діалогу або
полівербального слухового галюцинозу з тематикою звинувачення хворого в
пияцтві, спогадами про його минулі вчинки, загрозою жорстокої розправи, яку він
заслужив. Інколи деякі голоси захищають хворого. Внаслідок галюцинацій домінують
афекти напруженої тривоги, страху, відчаю, які посилюються ввечері й вночі.
Свідомість збережена. Алкогольний галюциноз триває 2-4 тижні, іноді
проявляється абортивне і редукується через 1-3 доби. Критичне ставлення до
свого хворобливого стану під час гострого психозу відсутнє.
Хронічний алкогольний галюциноз триває місяці й роки, клінічно
нагадує шизофренію. Але, на відміну від неї, поступово з'являється критичне
ставлення до галюцинацій. Хворий звикає до них і намагається не звертати уваги.
Дефекту особистості за шизофренічним типом немає.
При
гострому алкогольному галюцинозі хворий, який боїться розправи або виконує
наказові галюцинації, може здійснити небезпечні дії (здебільшого самогубство).
Такі самі вчинки інколи скоюють хворі на хронічний галюциноз при його
загостренні.
Невідкладна долікарська допомога полягає у внутрішньом'язовому
введенні 2 мл 2,5 % розчину аміназину або 2 мл 0,5 % розчину галоперидолу і 2-4
мл 0,5 % розчину діазепаму (седуксену, реланіуму, сибазону). Хворий на гострий
психоз підлягає негайній госпіталізації в психіатричну лікарню. Після того, як
хворого виписали з лікарні, медсестра контролює проведення призначеного
протирецидивного або підтримувального лікування, сприяє виробленню установки на
тверезий спосіб життя, а тоді, коли він знову починає приймати спиртні напої,
або при загостренні психотичної симптоматики організовує консультацію лікаря-
нарколога.
Алкогольний параноїд - це психоз алкогольної етіології, який проявляється
маяченням переслідування або ревнощів.
Хворий впевнений, що йому загрожує фізична розправа або
отруєння.
Багатьох людей, які його оточують, він вважає
переслідувачами, в їх міміці, словах і діях вбачає загрозу для свого життя.
Вчинки таких хворих стають імпульсивними: вони раптово починають тікати, на
ходу вистрибують із транспорту, звертаються до міліції з вимогою захистити їх
від злочинців. При маяченні отруєння відмовляються споживати їжу або готують її
самі в окремому посуді. Інколи маячення переслідування супроводжується
незначними вербальними ілюзіями та галюцинаціями. Здебільшого гострий
алкогольний параноїд минає через
декілька днів або тижнів, інколи затягується на кілька місяців (хронічний
алкогольний параноїд).
Алкогольне маячення ревнощів найчастіше виникає в осіб віком понад
40 років при спричиненій алкоголізмом значній зміні особистості та імпотенції.
Спочатку ревнощі проявляються лише в стані сп'яніння. З часом підозри в
подружній невірності поступово переростають у маячення. "Обманутий
чоловік" звертається за допомогою до органів влади, починає стежити за
дружиною і може застосувати до неї жорстоке насилля, особливо коли до маячення
ревнощів приєднується ідея отруєння. При алкогольному маяченні переслідування і
ревнощів хворий може скоїти фізичну розправу над особою, яка, на його переконання,
є ворогом хворого або коханцем дружини. Інколи хворі на гострий алкогольний
параноїд учиняють самогубство, щоб
"не загинути жахливою смертю від рук переслідувачів".
Лікування. Хворого з маяченням переслідування або ревнощів необхідно за
невідкладними показаннями госпіталізувати в психіатричний стаціонар, де
провести лікування з приводу алкоголізму та психозу (трифтазин, галоперидол,
аміназин, інсулінокоматозна терапія). Після виписування хворого із стаціонару
дільнична сестра повинна провести комплекс заходів щодо профілактики рецидиву
пияцтва, налагодити спостереження за психічним станом пацієнта і при зміні його
поведінки організувати терміновий огляд лікарем-наркологом або психіатром.
Корсаківський поліневритичний психоз характеризується наявністю
корсаківського синдрому в поєднанні з
поліневритом.
Початок
психозу переважно гострий. В осіб похилого віку захворювання може розвиватися
поступово. Першим проявом психічних розладів буває фіксаційна й інколи
ретроградна амнезія тривалістю від кількох днів до декількох років. Деякі хворі
прогалини в пам'яті заповнюють конфабуляціями. При вираженій фіксаційній
амнезії і конфабуляціях може розвинутись амнестичне дезорієнтування в місці,
часі й особах, які оточують їх. Виникають млявість, пасивність, зниження
спонукань, підвищена втомлюваність. Неврологічний стан характеризується
симптомами невритів з атрофією м'язів кінцівок та послабленням або відсутністю
сухожильних рефлексів.
Алкогольні енцефалопатії розвиваються у третій стадії алкоголізму.
Ці
ураження головного мозку найчастіше розвиваються при органічній недостатності
мозку в умовах масивної інтоксикації сурогатами, при супровідних соматичних
захворюваннях, неповноцінному харчуванні, авітамінозі й дії інших факторів, які
ослаблюють організм. Досить часто ці стани розвиваються в осіб, які лікувались
тетурамом, але продовжували зловживати спиртними напоями, особливо сурогатами.
Основною
формою гострої алкогольної енцефалопатії є енцефалопатія Гайе- Верніке. Ця
геморагічна енцефалопатія, або верхній гострий поліенцефаліт, розвивається
здебільшого під час приймання денатурату, неякісного самогону, сурогатів спирту
при органічному ураженні головного мозку і хронічних соматичних захворюваннях.
Продромальний період енцефалопатії Гайє-Верніке триває
3-5 місяців. У хворих різко порушується сон, вони втрачають апетит, майже
нічого не їдять, різко худнуть, у них з'являються постійні диспептичні розлади,
сухість і в'ялість шкіри, її блідість із жовтуватим відтінком. У зв'язку з тремором,
який наростає, і загальною слабістю хворі мало рухаються. З'являються
дизартричні розлади, змінююється хода і почерк. Увага і пам'ять слабнуть, хворий швидко виснажується.
При
цьому виникають грубі психічні розлади, наприклад тяжкий делірій, який може трансформуватись у аментивний
синдром.
Зміни
свідомості мають мінливий характер, при якому явища делірію періодично
змінюються глибоким оглушенням, а мовно-рухове збудження - періодами
прострації. Характерними для гострої енцефалопатії Гайє-Верніке є підвищення температури і наявність судомних
нападів. Це захворювання нерідко ускладнюється пневмонією і порушеннями
серцево-судинної діяльності, що здебільшого закінчуються смертю. Перебіг
гострої енцефалопатії Гайє-Верніке може бути "блискавичним", коли при
виражених вегетативно-неврологічних розладах швидко приєднуються глибоке
оглушення, сопор і кома, які призводять до смерті хворого.
Основними формами хронічної алкогольної енцефалопатії є
корсаківський психоз, алкогольна деменція й алкогольний псевдопараліч.
Корсаківський алкогольний поліневротичний психоз є найбільш
частим варіантом хронічної алкогольної енцефалопатії. Йому передує тяжкий
алкогольний делірій або гостра енцефалопатія Гайє-Верніке.
Настрій у цих хворих звичайно має відтінок ейфорії, у зв'язку
з чим вони часто переоцінюють свої можливості . Поступово розвиваються
пасивність і в'ялість. Афективні прояви лабільні.Ейфорія змінюється на
байдужість або підвищену подразливість.
Дефекти пам'яті й психічна неспроможність, як правило, мало
турбують цих хворих, вони не усвідомлюють свого дефекту, тому з власної
ініціативи до лікаря- психіатра звертаються рідко
Алкогольна деменція
Атрофуються морально-етичні установки, втрачаються відчуття
сорому, власної гідності й відповідальності за свої вчинки, а також звичні
інтереси, творчі й професійні можливості. З'являється грубий і цинічний
"алкогольний гумор". Основним мотивом поведінки стає добування і
приймання будь-яких спиртних напоїв (найчастіше дешевих сурогатів). Грубих
порушень пам 'яті при алкогольній деменції не виникає, але рівень осмислення і
його критичність різко знижуються.
Алкогольний псевдопараліч - це хронічна енцефалопатія
з прогредієнтним перебігом і глобальним порушенням інтелектуально-мнестичних
процесів, клінічна картина якої нагадує прогресивний параліч (звідси назва
"псевдопараліч").
Алкогольний псевдопараліч може розвиватись повільно, але
інколи маніфестує гостро як наслідок тяжких рецидивних алкогольних психозів.
У хворих виявляють виражене зниження рівня суджень,
некритичне ставлення до себе і людей. Вони безцільно блукають у парках, на
вокзалах, у місцях громадського харчування, мандрують у приміських поїздах.
Настирливо чіпляються до людей, "впізнають знайомих", які цих хворих
ніколи не бачили, пригадують їм свої заслуги, жебрають на випивку, ображаються,
коли їх не хочуть "впізнати" або "визнати".
Хворі з хронічними алкогольними енцефалопатіями здебільшого
повністю не працездатні, а інколи навіть потребують постійного стороннього
нагляду. Лікування є відносно ефективним лише на початкових стадіях
енцефалопатії (кращий прогноз при корсаківському психозі). Воно передбачає
введення великих доз вітамінів групи В і ноотропних засобів на фоні
загальнозміцнювальної терапії і належного харчування.
Допомога при гострій алкогольній інтоксикації
1.Промивання шлунка
2.Для отримання ефекту
витрезвлення застосовують атропіна сульфат 0,5 мл 1% р-н(для зменшення
бронхореї) і метронідазол 1,5-2 г і більше(виникає блювання і відраза до
алкоголю.Сольове проносне)
3.Суміш:фенамін 0.01 г
Коразол 0,2 г або п/ш 1-2 мл 10%
р-ну
Нікотинова кислота 0.1 г
4.бемегрид 10 мл 0,5 % р-н в/в
Цититон 0,5 -1,0 мл в/м або в/в
5.Дезінтоксикація:натрій
гідрокарбонат 4%- 100,0 мл ,вітаміни,серцеві глікозиди(при гіпотонії –кордіамін,норадреналін,преднізолон),форсований
діурез, гемодіаліз
Алкоголізм 2 ст.
Характерний похмільний
сіндром(абстинентний):пітливість, тремтіння рук, порушення
сну,тахікардія,підозрілість,тривога,схильність до самоушкодження, неприємні
відчуття в серцці, АТ збільшенне,тремор кінцівок всього тіла,втрата
апетиту,пронос.
Сон-устрашаючий
характер,невеликі дози алкоголю полегшують стан.
Абстинентний синдром знімається
алкоголем або у формі запоя протягом 4-10 днів.
Спостерігаеться:
-алкогольна деградація особистості:
зниження пам¢яті та інтелектуальної
діяльності:грубий,егоїст,брехливий,п¢є сурогат,злобний,дратівливий
-алкогольний юмор(нелепі
шутки,хвастливий, жаргонний розказ про себе та друзів).
Профілактика алкоголізму
1)Санітарно-освітня
протиалкогольна робота
2)Раннє виявлення,активне
лікування хворих алкоголізмом.
Мета первинної профілактики-
помірне,контрольоване вживання алкоголю населенням.
Вторинна профілактика- раннє
розпізнавання і раннє лікування алкоголізму.
Третинна профілактика-затримка
розвитку грубих,незворотніх порушень.які виникають при алкоголізмі(запобігання
вживанню сурогатів алкоголю,раннє звернення до лікаря,своєчасне вживання
психотропних засобів,особливо після запою може запобігти розвиткові
алкогольного делірію.
2 і 3 профілактика алкоголізму
включає комплекс медичних заходів,які здійснюють представники наркологічної
служби.
Тема: Наркоманія.Тютюнопаління.
Наркоманія зумовлена вживанням морфіну,абстинентний синдром
Симптоми:звуження
зіниць,невиразне мовлення,порушення уваги,пам¢яті, зниження
ЧД,АТ зниженне, гіпотермія,брадикардія
Тріада-кома,утруднене
дихання,зіниці у вигляді голівки шпильки-свідчать про необхідність екстерної
допомоги(уведення антагоністів морфіну(опіоїдів):налоксону,налорфіну.
Абстинентний синдром-виникає
при відсутності наркотиків(утримання).
Симптоми:чихання,сльозотеча,біль
у м¢язах,судоми,абдомінальні
спазми,нудота,блювання,діарея,розширення зіниць,утворення «гусячої
шкіри»,озноб,тахікардія,АТ збільшенне,дисфорія,збуджені,непосидючі.
Систематичне вживання-призводить
до соматичних та психічних розладів.
Хворі виглядають старше свого
віку,суха шкіра з жовтяничним відтінком,зморшкувате обличчя,виснажені,рано
лисіють,тонке волосся,ламкі нігті.
Вени стовщені,схожі на
джгути,облітеровані з численними рубцями.
Наркоманія
Зумовлена
вживанням гашишу. Абстинентний синдром.
Симптоми: нудота, сухість у
роті, слинотеча, запаморочення, утруднення дихання, ейфорія уже після першої
проби.
У перші 5-10 років після
вживання наркотику – виникає страх, тривога, потім ейфорія з бажанням бігати,
голосно сміятись.
Вегетативні порушення –
симптом червоних очей, гіперемія склер, гіперемія обличчя, блідість
носо-губного трикутника, тахікардія, сухість у роті, розширення зіниць,
порушення координації, мова сплутана, голос хриплий , сухість у роті і у горлі,
тахіпное.
Абстинентний
синдром
Сенестопатії, депресивно –
іпохондричний настрій, дисфорія, ажитація, люмбалгія, тривога.
Наркоманія,
зумовлена вживанням барбітуратів. Абстинентний синдром.
Симптоми- ейфорія, рухи
розмашисті.
Ейфорія легко переходить у
гнів, агресивні, схильні до руйнівних дій.
Об¢єктивно: гіперемія обличчя і склер, мідріаз,
гіперсалівація,тахікардія, зниження АТ, гіпергідроз,блідість шкіри
Абстиненція- безсоння, зниження
апетиту, тривога, страх, дисфорія, мідріаз,блідість, озноб із гусячою шкірою, м¢язова слабкість, тремор, гіперрефлексія, тахікардія,
іноді судомні напади, психоз ( нагадує алкогольний делірій)
Лікування наркоманії
1 етап лікування-купірувати
абстинент ний синдром:
А)дезінтоксикаційна
терапія-сольові розчини,5% розчин глюкози,витаміни В1,В6,В12,аскорбінова
кислота,унітіол,пірацетам,реополіглюкін,неогемодез
Б)снодійні і транквілізатори
В)Для нормалізації
настрою-амітріптілін,карбамазепін на ніч-нейролептики
Г)При
болях-спазмолітики,анальгетики
Гемодіаліз-з використанням
апарата»штучна нирка».
Гемосорбція-фільтрація крові
крізь гемосорбент і повернення її у кров¢яне русло з використанням артеріовенозного шунта.
Плазмаферез-полягає в забиранні
500-1000 мл крові. У цій крові відділяють клітини від плазми. Клітинну масу
повертають у кров¢яне русло,а
замість плазми вливають ізотонічний розчин.
Піротерапія-призначення
препаратів,що підвищють температуру тіла: пірогенал, сульфозин.
2 етап-психокорекційна робота з
пацієнтом- необхідно сформувати у хворого установку на подальшу відмову від
наркотиків,допомогти відновити соціальні зв¢язки.
Для цього використовують:
-бесіди з психологом;
-спеціальні методи
психотерапії;
-лекції,зустрічи з хворими, які
не вживають наркотики,хворі продовжують отримувати снодійні і
загальнозміцнювальні засоби.
3 етап-призначення замісної
підтримувальної терапії-допомога хворим, які не готові відмовитись від
наркотиків.
Хворий отримує метадон щодня,
надалі може відмовитись від його уживання.
4 етап-противорецедивна
терапія-підбирають індивідуально в амбулаторних умовах-для запобігання
повернення до наркотиків.
Надають практичні рекомендації
щодо подалання чинників,які провокують вживання наркотиків.
5 етап-Психотерапевтичний вплив
на хворого-пролонговані препарати,що містять налорфін-позбавляють хворого
мотивації до вживання наркотику.
6 етап-Ресоціалізація
пацієнта-створюють реабілітаційні центри,працівники яких,що вже припинили
наркотизацію-допомогають хворому переборювати труднощі преходу від колишнього
життя до нового.
Наркоманія (грецьк.
narke -
заціпеніння, еон; mania - безумство) це група хвороб, що виникають внаслідок
систематичного, у наростаючій кількості вживання речовин, які включені до
затвердженого на офіційному рівні списку наркотиків.
Проявами наркоманії є психічна та фізична
залежність від цих речовин, а також розвиток абстиненції
внаслідок припинення їх прийому.
Термін
«наркотична речовина» включає три критерії:
•
медичний;
•
соціальний;
•
юридичний.
Класифікація наркотичних речовин ВООЗ
(1990р.):
1. Опіати.
2. Депресанти (седативні, снодійні,
транквілізатори).
3. Стимулятори (кокаїн, амфетамін,
кофеїн, кат - рослина, що містить ефедриноподібну речовину, поширена в Азії).
4. Галюциногени.
5. Інші речовини (канабіс, інгалянти,
фенциклідін, кава і бетель).
Для характеристики дії кожної з ПАР
виділяють наступні розлади:
•
Гостра інтоксикація - стан, що настає слідом за
вживанням алкоголю чи іншої ПАР і призводить до чисельних психічних та
соматичних порушень.
•
Хронічна інтоксикація ПАР, що проявляється синдромами
зміненої реактивності, психічної та фізичної залежності.
Синдром психічної залежності включає в себе нав’язливий
(обсесивний) потяг до приймання ПАР з метою викликати задоволення або уникнути
дискомфорту.
Синдром фізичної залежності складається з імперативного
(компульсивного) потягу до інтоксикації звичним наркотиком та абстинентного
синдрому.
Абстиненція (abstinence - позбавлення задоволення) - це
сукупність соматичних, нейро- вегетативних та психічних порушень, що виникають
після припинення наркотизації за умови сформованої залежності від наркотика.
Синдром зміненої
реактивності складається із змін форми вживання, змін форми сп’яніння, змін
толерантності і втрати захисних реакцій.
Опіати
Гостре сп’яніння складається з 4 фаз:
I
фаза - проявляється через 10-30 сек після
ін’єкції відчуттям тепла в кінцівках, шиї, животі, яке супроводжується
враженням легкого погладжування шкіри. Обличчя червоніє, зіниці звужуються,
з’являється сухість у роті. Голова здається легкою, в грудях «розпирає від
радості», з’являється відчуття «просвітлення». Свідомість при цьому звужена,
людина зосереджена виключно на тілесних відчуттях, може застигати в незручних
позах.
Цей
стан на жаргоні наркоманів називається «приходом» і триває до 5 хв, з часом він
поступово скорочується. При прийомі таблеток кодеїну ця фаза змазана,
супроводжується різкою гіперемією та свербінням шкіри обличчя, набряками різних
частин тіла.
II
фаза характеризується благодушною легкістю,
лінивим задоволенням, тихим спокоєм. Сп’янілі в цій фазі мляві, малорухливі, в
кінцівках відчувають обважнілість та тепло. Характерне приємне свербіння шкіри,
мрієподібні фантазії, візуалізація уявлень. Мрії змінюють одна одну, зовнішні
подразники сприймаються в перекрученому вигляді. Іноді може спостерігатись
рухова активність, жестикуляція. Тривалість фази - 3-4 год.
III
фаза являє собою поверхневий сон тривалістю
2-3 год.
IV
фаза - фаза післядії, характеризується поганим
самопочуттям, головним болем, неспокоєм, тривожністю. Може спостерігатись
нудота, запаморочення, дрібний тремор рук, язика, повік.
Опійна наркоманія.
Виділяють три клінічні стадії
формування опійної залежності.
І стадія. Головні ознаки:
•
систематичне вживання наркотику не рідше 1 разу на тиждень;
•
соматичні
зміни: поверхневий сон, знижений апетит, олігурія, закрепи, схуднення,
погіршення зору внаслідок постійного міозу;
•
зростання толерантності у 3-5 разів та
зменшення ейфоричної фази, що призводить до збільшення дози та частоти ін’єкцій;
•
обсесивний (нав’язливий) потяг до відчуття
психічного комфорту в стані наркотичного сп’яніння.
Як
правило, обсесивний потяг виникає після 5-10 ін’єкцій наркотику (вживання
чистого героїну може бути достатньо навіть з першого разу).
Тривалість
першої стадії різноманітна: при вживанні героїну - 1-2 міс; морфінізмі - 2-3
міс; кодеїнізмі - 6 міс; при вживанні медичних препаратів - до кількох років.
На цій стадії хворі, як правило, приховують наркотизацію.
•
психічна залежність - компульсивний потяг до
наркотику;
•
фізична залежність - проявляється вираженим
абстинентним синдромом, здатністю до фізичного комфорту тільки у стані
сп’яніння;
•
зміна картини сп’янінння - ейфорична стадія
присутня лише на великих дозах наркотику, толерантність зростає у 100-300 разів
порівняно з терапевтичними дозами;
•
соматичні зміни - фізіологічна дія наркотику
зникає, нормалізується стілець та діурез, при застудах з’являється кашель
(нівелюється протикашльовий ефект опіатів), відновлюється сон, але стабільно
зберігається звуження зіниць. Змінюється зовнішня поведінка - якщо при першій
стадії хвороби наркоман був активний і рухливий до ін’єкції, але млявий і
малорухливий після, то на другій стадії хвороби він стає млявим і знесиленим до
вживання наркотику і активним - після.
Абстинентний синдром. Формування абстинентного синдрому при опійній
наркоманіі відбувається швидко (1-2 міс регулярного прийому).
Спостерігаються
виражені сомато-вегетативні
реакції: через
8-12 год після останнього вживання наркотиків виникає розширення зіниць,
сльозотеча, нежить з чханням, «гусяча шкіра»; через 30-36 год з’являються болі
в міжщелепних та жувальних м’язах, м’язах спини, кінцівок, судоми периферійних
м’язів, відчуття відриву м’язів від кісток, з’являється потреба в активних
рухах - хворі не можуть знайти собі місце, лягають, встають, знов лягають;
хворі напружені, злобні, депресивні. На III добу відмови від наркотику
виникають диспепсичні
явища - болі в
кишечнику, блювання, пронос до 10-15 разів на добу, тенезми.
Тривалість
II стадії опіоманії складає 5-10 років з часу виникнення фізичної залежності.
III
стадія. В цій стадії спостерігається не тільки наркоманічний
синдром, але й наслідки хронічної інтоксикації.
На
перший план виходять ознаки фізичної залежності. Тяжка абстиненція настає
протягом першої доби після відміни наркотику. Толерантність знижується
(приблизно на третину попередньої дози), різко змінюється форма сп’яніння - дія
наркотичної речовини проявляється стимулюючим ефектом, без інтоксикації хворий
неспроможний навіть пересуватись. Режим вживання наркотику складає 5-7 разів на
добу.
Хворі
соматично виснажені, мають помітний дефіцит маси тіла, страждають від
вираженого астенічного синдрому, порушень імунної системи, тромбофлебітів та
тромбоемболій, викликаних інфікуванням при частому в/в введенні наркотику.
Саме на цій стадії пацієнти частіше звертаються за медичною
допомогою. Вони намагаються самостійно відмовитись від наркотизації, замінити
її великими дозами алкоголю, барбітуратами, транквілізаторами, але, як правило,
ці спроби успіху не приносять.
На
третій стадії хвороби розвивається психоорганічний синдром.
При
залежності від опіатів гострі психози не спостерігаються.
Невідкладна
допомога при передозуванні опіатами. Використовують антагоніст морфіну -
налорфін, а при його відсутності бемегрид (антагоніст снодійних препаратів), а
також заходи інтенсивної дезінтоксикації.
Рекомендується
промивання шлунку (опіати виділяються слизовою шлунку, а потім знов
всмоктуються в кишечнику).
При
передозуванні легко настає переохолодження, тому потрібно тепло накрити
хворого, а до нижніх кінцівок покласти грілки.
Профілактика
ВІЛ/СНІД серед ін’єіщійних наркоманів.
Впровадження замісної
терапії в Україні -
один з шляхів, що може
суттєво вплинути на призупинення епідемії поширення ВІЛ/СНІДу та взяття її під
контроль.
Замісна терапія розглядається як варіант для наркозалежних
людей, які фактично не можуть припинити вживання ін'єкційного наркотику, навіть
якщо прагнуть це зробити.
Найширше
з препаратів - замінників використовується метадон. В останні роки все більшої
популярності набуває бупренорфін - препарат, що має змішані властивості
(агоніст - антагоніст).
Одним з
вагомих аргументів на користь замісної терапії - є її позитивний вплив на
зниження кримінальної активності споживачів наркотиків, що констатується у
більшості країн, де застосовується вказаний метод.
Гостре
сп’яніння:
Ейфорія,
напади невмотивованого сміху, бажання співати, танцювати, руховий неспокій,
прискорене непослідовне мислення, безладність мови, гіпертрофія чутливого
компоненту всіх переживань, можливість розвитку яскравих зорових ілюзій.
Спостерігають
емоційну лабільність: ейфорія раптово і невмотивовано змінюється на розгубленість,
страх втратити розум, відчуття спустошеності, сорому. З’являється відчуття
нереальності - дереалізація та деперсоналізація. Порушується сприймання
характеру та інтенсивності звуків, розмірів предметів (часто збільшення,
видовження).
Сп’яніла
людина відчуває сильну спрагу та голод, але вживає лише гарячу воду, тому що
холодна вода і їжа викликають майже миттєве витвереження. Досвідчений наркоман
задовольняє відчуття голоду тільки після всіх фаз сп’яніння або при
необхідності швидкого витвереження.
Характерною
ознакою колективного приймання препаратів коноплі є взаємоіндукція емоційних
переживань. Варто одному засміятись - миттєво безпідставно регоче вся група, в
когось з’явилось відчуття страху - в усіх розвивається паніка.
Об’єктивні ознаки: гіперемія обличчя і склер (симптом
червоних очей), очі блищать, зіниці розширені, непереносимість світла, сухість
язика і губ, порушення координації рухів, тахікардія, тахіпное, гіпертензія,
гіперрефлексія.
При
значному передозуванні наркотику може розвинутись оглушення, яке інколи
переходить у сопор або кому.
Вживання без
залежності.т Протягом перших років помірного епізодичного вживання марихуани (1-2
рази на тиждень) явних ознак синдрому залежності не спостерігається. Деякі
вчені ставлять під сумнів можливість формування фізичної залежності від
канабіноїдів.
При частому (до декількох разів на
день) вживані марихуани синдром залежності може формуватись досить швидко. Хвороба має 3 стадії
перебігу:
I
стадія - фізіологічна дія марихуани починає
змінюватись: сп’яніння перебігає без страху та тривоги, зменшується тахікардія,
мідріаз. Паління стає систематичним. Зростає толерантність. Синдром психічної
залежності представлений обсесивним потягом до наркотику.
II
стадія - з’являються ознаки фізичної
залежності. Наркотик стає головним стимулятором життєвої активності.
Толерантність зростає. Формується компульсивний потяг до наркотику.
Абстинентний
синдром
розвивається досить повільно, протягом місяців і триває від 3- 14 діб до 1 міс.
Клінічно абстинентний синдром проявляється мідріазом, тремором,
гіперрефлексією, підвищенням АТ, пульсу, дихання, сенестопатичними скаргами (відчуття свербіння, поколювання, повзання на шкірі та під
нею), з’являється утруднене дихання, відчуття стиснення у грудях, серці,
голові, відчуття ломки в поперековій ділянці хребта.
III
стадія розвивається після 9-10 років постійної
наркотизації. Відбувається падіння толерантності, наркотик має лише тонізуючий
ефект, поза інтоксикацією наркоман анергічний, форма вживання - систематична.
Наслідками
залежності є прогресуюче зниження енергетичних ресурсів, фізичне та психічне
виснаження, розвиток психозів, які можуть призводити до інвалідізації. Хронічна
інтоксикація канабіноїдами є провокуючим фактором у розвитку шизофренії.
Профілактика
вживання препаратів коноплі.
В
Україні канабіноїди є офіційно забороненими наркотичними речовинами. У деяких
країнах (Нідерланди, Велика Британія, Канада) вони віднесені до легких
наркотиків та легалізовані.
Питання
заборони або легалізації є виключно юридичною проблемою.
Профілактична
робота спрямована на попередження широкого розповсюдження марихуани як легкого
наркотику серед підлітків, роз’яснення шкідливості та небезпеки зловживання
препаратами коноплі.
Стимулятори
Кокаїн.
Історія його вживання бере свій початок від цивілізації інків, які протягом
багатьох віків жували листя коки для покращення працездатності або при
релігійних обрядах.
Лише у
50-х роках XIX ст. хіміки добули з листя коки кокаїн,
що відкрило нову еру у зловживанні стимуляторами. Кокаїн використовували як
місцевий анестетик, засіб від депресії, різноманітних неврозів, сифілісу та
алкоголізму.
В той
час це призвело до масової епідемії зловживання ним по всій Європі. Його
вживали для підвищення творчої наснаги Жюль Верн, Роберт Луїс Стівенсон, Еміль
Золя, Генріх Ібсен, президент СІЛА Грант.
Кокаїн
входив до складу кока-коли протягом перших 20 років її існування (1886-1906рр),
потім він був замінений на кофеїн.
Кокаїн має вигляд білого порошку («снігу»), його приймають
шляхом вдихання в ніс або у вигляді ін’єкцій.
Гостра інтоксикація кокаїном.
Кокаїн
викликає стан загального збудження в поєднанні з ейфорією. Під впливом цього
наркотику людина почуває себе сильною та діяльною, чітко бачить життєву перспективу,
відчуває надлишок сил та впевненість в собі.
Приймання
кокаїну після короткочасного запаморочення та незначного головного болю
призводить до покращення самопочуття, посилення інтелектуальної діяльності.
Підвищується працездатність, потік думок і мова прискорюються. Характерним
симптомом є графоманія. Хворі пишуть листи, заяви, скарги, спогади з частими
однотипними роздумами і повтореннями.
Хворі
постійно в русі, активні. Відчуття голоду і спраги пригнічені. Цей період
кокаїнового сп’яніння нагадує маніакальний синдром. Такий стан триває 1,5-2,5
год. І змінюється знесиленням, апатією, пригніченим настроєм. Інколи
з’являються зорові та тактильні галюцинації.
При
більш вираженому отруєнні кокаїном виникають мідріаз, блідість шкіри, нудота,
тремтіння, пітливість, запаморочення, тахікардія, зниження АТ, колапс або
непритомність. Смерть може настати від паралічу дихання або зупинки серця.
Фізична
залежність від кокаїну настає після тривалого систематичного приймання, але
психічна залежність розвивається досить швидко.
Амфетаміни.
Вперше синтезовані наприкінці XIX ст., почали застосовуватись в медицині після
заборони кокаїну для лікування застуд, ожиріння, нарколепсії. Використовувались
під час Другої світової війни як стимулятор. Після закінчення війни зловживання
ними досягло характеру епідемій в Японії, Швеції інших країнах, але у США їх до
кінця 60-х років не вважали небезпечними і навіть призначали для лікування
інших видів наркоманій.
На
сьогодні амфетаміни в медицині майже не використовуються через швидкий розвиток
психічної залежності.
Найбільш
популярні препарати - бензедрин, декседрин, метедрин (первітін).
Ефедрин
та його похідні. Ефедрин довго називали «радянським наркотиком» через те, що
його похідні були одними з найпопулярніших стимуляторів у СРСР. Його можна було
купити при наявності рецепту в аптеці і досить легко переробити в ефедрон
(«джеф», «мулька», «марцефаль») або первітін - речовини з швидким формуванням
психічної та фізичної залежності.
Це дуже
небезпечний тип наркоманії, вона і зараз широко розповсюджена в нашій країні,
займає III місце після марихуани та опіатів.
Приймання
наркотику викликає стимулювапьний ефект.
Гостра інтоксикація ефедрином.
Сп’яніння
починається з відчуття легкості, відчуття польоту, чіткості та яскравості
сприймання оточуючого. Потім з’являється відчуття теплої хвилі в тілі, мислення
стає прискореним з легкою зміною асоціацій.
У
початківців виникає надмірна моторна активність, безглузда метушливість,
настирлива багатомовність. Після декількох приймань ефедрину метушливість
змінюється на цілеспрямовану діяльність, яка має риси «творчого» характеру.
Сп’янілі люди починають рифмувати, намагаються писати вірші, малюють. Немає
відчуття голоду, спраги, потреби у сні.
Спостерігається
блідість обличчя, мідріаз, сухість губ, тахікардія, незначна гіпертензія,
тремор. Ейфорична фаза у новачків триває до 6 год., при повторних інтоксикаціях
вона скорочується до 4-2 год.
Ефедринова абстиненція. Виникає запаморочення, нудота, нездатність тривалий час
виконувати фізична та розумову роботу, блідість шкіри, міоз, сухість у роті,
пітливість, тахікардія та підвищення АТ. Характерним є «лакований» яскраво
малиновий язик із фібріляторними
посмикуваннями. Мова незрозуміла, змазана. Координація рухів порушена, хода
атактична.
Через
12-24 год. з’являється головний біль і відчуття розбитості у всьому тілі,
фібріляторні посмикування окремих м’язів. Потім виникає біль у великих
суглобах, болючі судомні зведення м’язів, біль у кишечнику, пронос.
При
зловживанні стимуляторами можливий розвиток психозів з стійкою галюцинаторно-
параноїдною симптоматикою - кокаїновий делірій, кокаїновий онейроїд, первітіновий психоз.
«Екстазі»
- наркотик з вираженою стимулювальною дією. Випускається в таблетках. Практично
завжди його приймають на дискотеках. «Екстазі» викликає нестримну потребу в
ритмічних рухах. Розвивається ейфоричний настрій, внаслідок підвищеної
взаємоіндукції може розвинутись стан масового екстазу із схильністю до
неконтрольованих дій.
У
зв’язку з надмірною руховою активністю під час нестримних танців розвивається
виражене зневоднення.
Періодичне
приймання «Екстазі» не викликає явищ абстиненції, але після закінчення дії
цього препарату певний час зберігається виражена астенія.
Зловживання
ненаркотачними анальгетиками
Препарати
цієї групи (фенацетин, амідопірин, аналгін) здатні викликати ейфоричний ефект.
В аптечній мережі вони продаються без рецепту і тому є широко доступними.
Найтоксичнішим
препаратом з даної фармацевтичної групи є фенацетин.
Стан
фенацетінової інтоксикації характеризується підвищеним настроєм,
дурашливістю, руховою активністю, багатомовністю.
Щодобовий
прийом даного препарату в дозі 1г має негативні сомато-психічні наслідки для
організму. Психічні наслідки інтоксикації виражаються емоційною лабільністю -
від немотивованих радощів до злобно-тужливого афекту. Протягом декількох років
зловживання формуються зміни особистості у вигляді душевної спустошеності,
егоцентризму та схильності до антисоціальних дій.
Стан
абстиненції, виразна тривожність, розлади сну, гіперестезії, сильний головний біль,
шлунково-кишкові розлади, у 20 % хворих можливі судоми.
Тривале
зловживання фенацетином призводить до змін особистості з інтелектуально- мнестичною
деградацією, хворі стають дратівливими, підозрілими, неспроможними зосередитись
на будь-якій діяльності. Це дає можливість вважати зловживання анальгетиками
однією з причин розвитку епілепсії.
Систематичне
зловживання викликає цілий ряд тяжких соматичних порушень: гіперхромна анемія,
нефрит, «фенацетиновий цироз нирки», тремор рук, атаксія, дизартрія. Причиною
смерті є хронічна ниркова недостатність та уремія.
Зловживання антигістамінними засобами
Частіше використовуються дімедрол та діпразін (піпольфен).
Вони мають побічну дію у вигляді седативного та снодійного ефектів, а у
сполученні з алкогольними напоями - мають ейфоризуючий та галюциногенний ефект.
Зловживання
димедролом у сполученні з алкоголем є досить поширеним серед підлітків.
Димедрол дуже добре розчиняється в етанолі, який полегшує його всмоктуваність.
Вживання 5- 10 таблеток одночасно з алкогольним напоєм може викликати
дімедроловий делірій.
Підліток X., 16 років,
учень середньої школи. Перед тим, як піти ввечері на дискотеку, випив 9 пігулок
димедролу, запивши їх пляшкою пива. Пам }ятав, що прийшов до клубу,
а потім «відключився». Через декілька годин прибіг додому наляканим і в одній
білизні. Озирався, перевіряв замки на дверях, злякано визирав у вікно, чув
чиїсь голоси з вулиці, які йому погрожували вбивством. Потім з ’ясувалось, що
перебуваючи на дискотеці, він встряв у сварку і бійку з товаришами, сам був
побитий, втік на річку, роздягнувся, мабуть збираючись лізти у воду, але потім
залишив на землі одяг і побіг додому.
Властивість
димедролу викликати у великих дозах сплутаність свідомості помічена також
дерматологами при застосуванні дімедролової мазі на великих ділянках тіла.
Явища
делірію знімають аміназином або сібазоном.
Зловживання протипаркінсонічними
препаратами
Протипаркінсонічні
препарати (циклодол, паркопан, ромпаркін, артан) призначаються в психіатрії для
запобігання побічної дії нейролептиків. Токсикоманія даними препаратами пов’язана
з їх ейфоризуючим та галюциногенним ефектами, які виникають навіть при
невеликому перевищенні дози і, особливо, при вживанні разом з алкогольними
напоями.
На
сьогодні даний вид токсикоманії не обмежується психіатричними закладами, він
поширений серед підлітків.
Бажаний
ейфоричний ефект на початкових стадіях настає від прийому 10-12мг циклодолу
(5-6 таблеток). Через 20-30 хвилин настає відчуття емоційного підйому, фізичної
легкості, невагомості тіла, з’являються ілюзії та зорові галюцинації приємного,
незвичайного змісту, приємні шкірні та тілесні відчуття. Розлади сприймання не
викликають грубої дезорієнтації в оточуючому середовищі. Пережитий стан
сп’яніння залишає у токсикоманів приємні спогади і бажання повторити
інтоксикацію.
Абстинентний синдром: тривожність,
неспокій, непосидючість, метушливість,
неспроможність
контролювати рухи, біль у м’язах, у великих суглобах, тремор, судомні
посмикування окремих м’язів, диспептичні розлади.
При
систематичному зловживанні циклодолом у частини токсикоманів виникає бажання за
допомогою невеликих доз досягти виключно ейфоричного ефекту з передделіріозним
станом («кайф»). Інші прагнуть пережити галюциноз («спіймати глюк»). Це
свідчить про існування двох форм
циклодолової токсикоманії - ейфоричної та галюцинаторної.
Зловживання
циклодолом швидко призводить до формування психоорганічної недостатності
(порушення пам’яті, непродуктивне мислення, деменція).
Ускладненням
циклодолової токсикоманії є розвиток делірію з яскравими кольоровими галюцинаціями. їх зміст залежить від
ситуації, що передує інтоксикації. Якщо вживання циклодолу відбувалось у
компанії приятелів під час веселощів то обмани сприйняття являють собою
райдужні картинки, смішні випадки. Якщо ж інтоксикації передували неприємні
події, то в картині делірію переважають страх, маячення переслідування, сцени
насильства.
В усіх
випадках галюцинації відрізняються калейдоскопічністю, швидкою зміною
різноманітних епізодів та картин. Галюцинації пов’язані з окомоторними
розладами: оточуючі предмети подвоюються, здається, що у співрозмовника дві
голови, чотири руки, форми фігур перекручуються, подовжуються, вигинаються.
Слухові галюцинації зустрічаються рідше.
Інші
види токеикоманій
Астматолова токсикоманія (зловживання атропіновими алкалоїдами). Астматол
- це препарат, що випускається у вигляді цигарок для зняття нападів
бронхіальної астми. При
зловживанні
астматол не палять, а п’ють приготовану з нього настоянку. При цьому виникає
ейфорія з передделіріозним станом - відчуття незвичної яскравості кольорів
тощо. При передозуванні розвивається делірій.
Зловживання
ненаркотичними стимуляторами (сиднокарб, сиднофен) подібне до
наркоманій, викликаних ефедрином, але протікає м’якше і не призводить до вкрай
тяжких наслідків.
Зловживання
ерготаміном зустрічається рідко, переважно серед дівчаток-підлітків з метою отримання
сексуального задоволення. Препарат використовується в акушерстві як засіб для
скорочення мускулатури матки при кровотечах. Через деякий час після ін’єкції
виникають скорочення м’язів матки та суб’єктивні відчуття, що нагадують оргазм,
але мають набагато довшу тривалість (до декількох годин). Дівчата, які до цього
мали сексуальний досвід припиняють сексуальне життя.
Зловживання анаболічними стероїдами (ретаболіл, метандростенолол). Словом
«допінг» колись в Англії називали речовини, що давали скаковим коням на
іподромах для стимуляції. Вживання цих препаратів приносить відчуття
бадьорості, приливу сил, підвищує фізичні можливості організму, запобігає
перевтомі та сонливості. Тривале зловживання цими препаратами призводить до
атрофії яєчок, пригнічує статевий потяг і викликає захворювання печінки та
серцево-судинної системи.
Інтоксикація ароматичними вуглеводами
та органічними розчинниками
Даний
вид токсикоманії поширений серед підлітків. Цьому сприяють низька вартість,
легка доступність, невелика тривалість дії, швидке відновлення після стану
сп’яніння.
Більш токсична дія характерна для бензину, ацетону, лаків і
плямовивідників.
2-4
глибокі вдихи парів бензину викликають відчуття невагомості та легкості.
Розвиваються психосенсорні розлади - дереалізація та деперсоналізація,
порушення схеми тіла. Сп’янілі відчувають, що в них набрякли і стали ватними
руки й ноги, змінилась форма голови. Довкілля вважають нереальним, казковим.
Приблизно
кожен третій, закривши очі, бачить німі мультфільми з різноманітними тваринами,
комахами, людьми, що перебувають у постійному русі.
Покращується
настрій, причому, у одних настає тихе блаженство без бажання рухатись (нагадує
оплатне сп’яніння), в інших - підвищується балакучість, з’являється бажання
говорити та сміятись (нагадує гашиш не сп’яніння).
Бензинове отруєння легко виявити , тому що у видихуваному
повітрі чути запах бензину.
При
сп’янінні плямовивідниками або клеями на органічній основі виникають зорові
галюцинації, для яких характерні яскравість, жвавість та правдоподібність.
Хворі можуть викликати бажані цікаві або приємні для себе галюцинаторні
переживання.
Після
виходу із стану сп’яніння виникає в’ялість, загальмованість, підвищена
втомлюваність, порушення сну, байдужість, деколи - страх і тривога.
Для абстиненції типовими є судоми м’язів нижніх кінцівок.
Основною
небезпекою вживання летких органічних сполук є раптова смерть (зупинка дихання
або серцевої діяльності).
Результатом
хронічної інтоксикації є психоорганічний синдром (порушення пам’яті, уваги,
мислення) та токсична енцефалопатія (ністагм, атаксія, тремор, головний біль,
підвищена судомна готовність головного мозку).
Зловживання даними речовинами має груповий характер. Був
описаний феномен «групової психічної залежності».
Діагностичні критерії токсикоманії:
•
Перехід
від групової інгаляції до вживання наодинці.
•
Збільшення дози токсичної речовини (раніше
було потрібно пів тюбику клею, тепер -
цілий), що свідчить про зростання толерантності.
•
Щодобові тривалі інгаляції, іноді багато годин
поспіль. Це також свідчить про зростання
толерантності.
•
Злобна агресія стосовно тих, хто намагається
перервати інгаляцію («зламати кайф»).
•
Припинення
спроб приховати інгаляції від оточуючих.
Леткі речовини важко виявити у крові,
а знайти в сечі неможливо.
Зловживання тютюном
Традиція тюгюнопаління зародилась у американських індіанців,
ймовірно не пізніше І ст. нашої ери. Спочатку тютюнопаління було пов’язане з
релігійними ритуалами, але наприкінці 15 ст. перетворилось на побутову практику
у всій Західній півкулі.
Першими європейцями, що почали вживати тютюн були члени
експедиції Христофора Колумба.
В Європі тютюн спочатку набув популярності як лікарський
засіб - його використовували у вигляді компресів та нюхального порошку. Нюхання
його стало модним при дворі французької королеви Катерини Медичі, яка за
порадою свого посла в Португалії Жана Ніко намагалась таким чином поліпшити
своє здоров’я. Саме йому рослина зобов’язана своєю науковою назвою №со!іапа.
«Епідемія тютюнопаління» сьогодні охопила близько 25 %
населення світу, серед них переважають чоловіки - 28 % населення земної кулі,
жінки - 23, 5 %.
Вражають масштаби негативних наслідків тютюнопаління. За
оцінками експертів ВООЗ (1995 р) від хвороб, пов’язаних з палінням, щорічно у
світі помирає близько 4 мли людей (11000 осіб щодня). Якщо ситуація не
зміниться до 2025 р, помиратиме вже 10 мли жертв нікотину щороку.
В Україні тютюнопаління є причиною більше ніж 120 тис смертей
на рік. Це сімнадцятий показник серед усіх країн світу. В нашій країні палить
майже половина чоловіків і кожна п’ята міська жінка працездатного віку (всього
9 млн активних курців - третина працездатного населення).
За загальною дією на організм нікотин є стимулюючим засобом.
Крім того паління є атерогенним, тромбогенним і канцерогенним чинником.
Смертність від серцево-судинних захворювань серед курців у 2 рази вища, ніж
серед тих, хто не палить.
Жінкам,
що палять, не рекомендовано вживати будь-які оральні контрацептиви! Це у 20
разів збільшує для них ризик виникнення інсультів.
Наслідки пасивного паління. Дим, що виходить
з кінця цигарки за своїм хімічним складом відрізняється від того, що палій
вдихає в легені. Він містить більше моно оксиду вуглецю, нітрозамінів,
бензопірену. Тому в компанії з паліями людина, що не палить може вдихати таку
кількість диму, яка відповідає 3 активним цигаркам на день.
Розвиток нікотинової залежності. Початок
тютюнопаління, як правило, викликає неприємні відчуття (нудота, першіння в
горлі, блювання), але якщо продовжувати систематичне паління, то вони зникають
і розвивається нікотинова залежність 3 характерних риси:
1.
При відмові від паління виникає абстиненція
(тривога, порушення сну, роздратованість,
порушення концентрації уваги, підвищений апетит, головний
біль).
2.
Тютюнопаління має потужну психологічну
мотивацію (наприклад, зняття стресу,
запобігання нудьги). Відповідні поведінкові реакції (запалювання
цигарки, вдихання диму
тощо) закріплюються в результаті активації ЦНС нікотином.
3.
Дія нікотину на головний мозок викликає
суб’єктивно приємні відчуття у палія.
Нікотинову залежність умовно ділять на 3 стадії, які мають
суто індивідуальний характер і залежать від віку, статі, фізичного стану особи
тощо.
І стадія -
паління має систематичний характер, спостерігається психічний потяг до вживання
нікотину, з’являється враження, що паління підвищує працездатність, поліпшує самопочуття, фізичний потяг відсутній,
толерантність до нікотину зростає. Відсутні соматичні, неврологічні, психічні
розлади. Тривалість 3-5 років.
II
стадія - толерантність підвищується (в
середньому 1-3 пачки на день), паління має характер нав’язливого потягу,
фізична залежність у вигляді почуття дискомфорту, кашлю вранці, з’являються
перші соматичні симптоми: бронхіт, розлади ШКТ, коливання АТ, стенокардія.
Тривалість стадії 5-20 років.
III
стадія - спостерігається зниження
толерантності до нікотину. Високі дози викликають відчуття дискомфорту.
Психічний потяг зменшується, відчуття комфорту досягти не вдається. Паління
набуває автоматичного характеру. Фізичний потяг проявляється у вигляді
абстинентного синдрому: важкість в голові, головний біль, втрата апетиту,
спрага, вегетативні реакції, зниження пам’яті, працездатності.
Соматично відмічається патологія ССС, неопластичні
захворювання, неврастенія. З’являється нестримне бажання викурити цигарку
відразу після вранішнього пробудження. Це прагнення обумовлене необхідністю
попередити «ранковий кашель паліїв». Виникають стійкі розлади сну, часто палій
прокидається посеред ночі з єдиною метою випалити цигарку.
Лікування нікотинової залежності.
Майже 70% паліїв, які намагаються відмовитись від нікотинової
залежності, повертаються до цієї звички протягом 3-4 місяців.
Палії проходять через 4 умовні фази підготовки відмови від
нікотину.
I
фаза - попередня, пацієнт ще остаточно не
вирішив кинути палити і надмірний тиск може призвести до опору з його боку. На
цій фазі достатньо надати повну інформацію про можливі наслідки паління.
II
фаза - розмірковування, пацієнт сподівається
кинути палити, але психологічно ще не готовий до цього.
III
фаза - дієва, пацієнт робить спроби кинути
палити.
IV
фаза - фаза підтримки, пацієнт намагається як
можна довше утриматись від паління.
Нефармакологічні методи лікування. Це методи так званої поведінкової
терапії. Один з типів зміни поведінки - пацієнт вчиться «самоуправлінню»
(реєструє умови, за яких, як йому здається посилюється бажання палити).
Використовують також метод «нікотинового затухання», що
полягає у палінні однакової кількості цигарок, але з усе більш низьким вмістом
нікотину.
Інші методи навчають пацієнта обходитись без цигарок,
формувати почуття відрази до нікотину. Ефективність цих методів - близько ЗО %
пацієнтів досягають ремісії протягом 1 року. При самостійній відмові від
паління ефективність складає 16 %. Методи кодування, які використовують для
лікування алкоголізму (метод Довженка) про нікотиновій залежності неефективний.
Фармакологічне
лікування.
Використовують нікотинзамісну терапію, яка дозволяє
попередити виникнення потягу до тютюну.
Найкращі результати досягаються у тих пацієнтів, які мають
тяжку залежність (Більше 200 цигарок на день), а також у тих, що першу цигарку
запалюють не пізніше ЗО хвилин після пробудження.
Нікотиновий пластир - виділяє
нікотин забезпечує постійний його рівень у крові протягом 16-24 годин.
Тривалість лікування не менше 8 тижнів. Пластир слід міняти щодобово. 22 %
пацієнтів мають ремісію 6 місяців і більше.
Нікотинова гумка - ефективність 27 % ремісія протягом
6 місяців.
Питання для самоперевірки:
1.
В чому полягає токсичний вплив тютюну на організм?
2. Розвиток нікотинової залежності
3. Умовні фази підготовки відмови від нікотину.
4. Нефармакологічні методи лікування
|
101 |
|
102 |
Література:
Базова
-Медсестринство в психіатрії / За ред. О.С. Чабана. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001
Допоміжна
-Медсестринство в психіатрії за ред.. І.І.Погорєлов, С.Ю. Сезін – Київ ВСВ «Медицина» 2012р.
Коментарі
Дописати коментар