Викладач Єрмолаш Т.О 4Асс Предмет Медсестринство в психіатрії та наркології Дата 12.01.2021Тема №1 лекція Наркологія та основні етапи її розвитку. Організація наркологічної служби.
|
Викладач |
Єрмолаш Т.О |
|
Предмет |
Медсестринство
в психіатрії та
наркології |
|
Дата |
12.01.2021 |
|
Тема
№1 лекція |
Наркологія та основні етапи її розвитку. Організація
наркологічної служби. |
Схема
дистанційного заняття:
Ознайомитись зі
змістом лекції:
План:
1.Наркологія та
основні етапи її розвитку.
2.Організація
наркологічної служби.
Наркологія - це наука, що вивчає хвороби,
викликані зловживанням наркотичними речовинами. Термін «наркологія»
походить від двох грецьких слів: «наркос» - сон та «логія» - наука.
Історія
наукового розвитку наркології
Саме
соціальні процеси були каталізатором вивчення хвороб, викликаних залежністю при
вживанні психоактивних речовин (ПАР).
Наукове вивчення алкоголізму почалось
у 1857 році, коли M. Huss у своїй книжці „Хронічний алкоголізм, або
алкогольна хвороба” описав ряд його ознак і запропонував власне термін
„хронічний алкоголізм”.
Продовжили вивчення цієї проблеми Marce (1862) та K. Bonhoeffer (1906), але як динамічно прогресуючу хворобу
з характерними проявами, стадіями та процесами, алкоголізм вперше описали на
початку минулого сторіччя російські вчені С.С. Корсаков (1901) та В. П.
Сербський (1906).
До кінця 60-х років
минулого сторіччя допомогу наркологічним хворим
надавали в психіатричних закладах.Хворі на алкоголізм за медичною
допомогою звертались не часто.
Зі зростанням хворих , для
лікування було виділено частину відділень і психіатрів амбулаторної служби.В
1976 р. було визначено перехід до
створення самостійної наркологічної служби.
Основною установою служби повинен був стати
наркологічний диспансер, що надає як
стаціонарну , так і амбулаторну допомогу.
На
сьогодні продовжується робота щодо остаточного з’ясування патогенетичних
механізмів формування залежності від психоактивних речовин (ПАР) та вироблення
прогресивних методів лікування та реабілітаціїї хворих на алкоголізм,
наркоманії та токсикоманії.
Зокрема,
фахівцями української школи наркології (Сосін І.К., Мисько Г.Н., Гуревич Я.Л.)
зроблено вагомий вклад в питання, які стосуються немедикаментозних методів
купірування явищ алкогольної інтоксикації та абстиненції.
Організація наркологічної допомоги в Україні
забезпечує всі види амбулаторного і стаціонарного лікування хворих, які
страждають на залежність від психоактивних речовин (ПАР), надання їм соціальної
та правової допомоги, сприяння у відновленні соціальних та трудових відносин
(реадаптація та реабілітація), а також заходи спрямовані на захист суспільства
від соціально небезпечних дій наркозалежних.
Важливим аспектом
наркологічної допомоги є профілактична робота з населенням і, особливо, серед
соціальних груп ризику, яка поряд із державними установами, активно проводиться
суспільними небюджетними організаціями.
Робота наркологічної служби будується на єдиній методичній основі,
що полягає у профілактичній спрямованості, ранньому виявленні, взятті на
диспансерний облік, поетапному лікуванні та оптимальній реабілітації та
реадаптації хворих.
Організація амбулаторної допомоги хворим
наркологічного профілю
Амбулаторна наркологічна
допомога є основним видом допомоги хворим наркологічного профілю. За умови
своєчасного виявленні і початку терапії хворих на алкоголізмом та
наркозалежність, повноцінного тамування явищ абстиненції і станів запою в
умовах амбулаторії, широкому використанні психотерапії, симптоматичних засобів
і активних методів лікування у сполученні з соціальними і реабілітаційними
заходами не менше 70% хворих, які перебувають на диспансерному обліку можуть
успішно лікуватись амбулаторно і не мають потреби в госпіталізації.
Наркологічні кабінети переважно розташовують у районі обслуговування населення або
працюючих контингентів.
Районний психіатр-нарколог
здійснює диспансерне спостереження за хворими, проводить роботу по
соціально-трудовій реабілітації, бере участь у освідоцтвуванні пацієнтів,
проводить підтримуюче та протирецидивне лікування хворих, які вже пройшли курс
терапії, при необхідності направляє їх до наркологічного диспансеру та веде
відповідну медичну документацію. Поряд з цим психіатр-нарколог керує роботою наркологічних постів,
що знаходяться на його дільниці, та надає необхідну консультативну допомогу
персоналу лікувальних закладів загальносоматичної мережі.
Для
повноцінного функціонування
наркологічний кабінет повинен мати наступні приміщення: кабінет лікаря для
прийому хворих, де розміщується картотека динамічного нагляду, кабінет
колективних видів активного лікування з устаткуванням для умовнорефлекторної
терапії, процедурний кабінет для медикаментозного лікування і малих хірургічних
втручань та зал очікування, де проводяться психотерапевтичні бесіди з
пацієнтами та їх родичами.
У зв’язку з ліквідацією системи медичних
витверезників (рішення Кабінету Міністрів України від 9.08.1999 р.) дещо
змінилась система надання допомоги особам, які потребують медичної допомоги у
стані алкогольного сп’яніння. На сьогодні, особи з травмами та
соматичними ускладненнями гострої алкогольної інтоксикації мають отримувати
допомогу в профільних відділеннях місцевих лікарень.
У
випадку сп’яніння важкого ступеню тяжкості допомога надається у лікарнях за
місцем виклику “Швидкої допомоги”, а при діагностуванні алкогольної коми
хворого транспортують до реанімаційного відділення психіатричної лікарні (у
містах). Якщо ж стан пацієнта
відповідає середньому неускладненому ступеневі алкогольного сп’яніння, то
профілактична медична допомога може надаватись в умовах наркодиспансеру
(кризове наркологічне відділення) за умови згоди особи, що доставляється.
Підлітковий наркологічний кабінет. Входить до структури обласних наркологічних
диспансерів. Підлітки перебувають на диспансерному і профілактичному обліку до
досягнення 18 років, а потім їх переводять на облік, як доросле населення. Головне завдання підліткового
наркологічного кабінету - профілактична робота в школах, ПТУ, середніх
спеціальних навчальних закладах. Профілактика відбувається при взаємодії
підліткового лікаря-нарколога з робітниками інспекції у справах неповнолітніх.
До завдань працівників кабінету входять також заходи щодо санації сімей підлітків,
щодо яких є інформація про вживання ними психоактивних речовин.
+Підлітковий нарколог зобов’язаний підтримувати діловий контакт з
призовними дільницями військкоматів. Зокрема, підлітки, які помічені в
систематичному вживанні алкоголю або наркотичних речовин, увесь приписний
період (тобто у віці 16-18 років) повинні знаходитися під контролем
спеціалістів призовної дільниці. При ухиленні від спостереження і
лікування, продовженні зловживання, за направленням військкомату вони
госпіталізуються до наркологічного стаціонару.
Виділення наркології як окремої дисципліни
відбулось досить недавно внаслідок високої соціальної значимості цієї проблеми.
З утворенням незалежної Української держави наркологічна
служба зазнала низки змін.
Основним було розширення обсягу амбулаторної допомоги і
перехід якості її надання на європейськи стандарти.
Впроваджено нову систему
наркологічних профілактичних оглядів, заповнення тестів «Аудит» й « Скринінг»,
проведення аналізу на фермент Г Г Т
(гама глютамілтранспептидаза) печінки і підшлункової залози, який підвищується
при вживанні алкоголю.
За результатами даних аналізу
роблять висновок про наявність або відсутність наркологічних протипоказань до трудової діяльності пацієнта.
Відмінено систему примусового
лікування, розформовано ЛТП, вилучено
статтю 14 із нового Кримінального кодексу( особи , засуджені до позбавлення
волі, що страждали на алкоголізм і наркоманію , отримували лікування в місціях
відбування покарання) Збереглися
ліжка у відділеннях наркологічних диспансерів .
Впроваджено нові стандарти якості надання наркологічної допомоги.
Зменшено строки лікування і
введено принцип узгодження з пацієнтом
обсягу і виду лікування.
Значно суворішим став контроль за
обігом психотропних засобів і прекурсорів (речовини на основі яких відбувається виготовлення наркотиків).
З’явилась можливість взаємодії з релігійними та
громадськими організаціями щодо
реабілітації .
Впроваджено замісну
підтримувальну терапію препаратами еднок, бупренорфін, метадон.
Зростають кількість і питома вага платних послуг.
Трансформація наркологічної
служби складна і багатопланова, але треба знайти баланс між інтересами приватними і загальними, інтересами хворих і
медперсоналу,вигідою і якістю надання
допомоги.
Основні принципи організації
наркологічної допомоги:
- профілактична
спрямованість;
-раннє виявлення та диспансерний облік хворих;
-поетапне лікування;
-реабілітація хворих.
Структура наркологічної допомоги
1.
Позалікарняна наркологічна допомога
(наркологічні диспансери, наркологічні кабінети).
2.
Лікарняна наркологічна допомога
(наркологічні лікарні, наркологічні відділення при психіатричних лікарнях).
3.
Клуби анонімного лікування алкоголіків та
наркоманів.
Наркологічний диспансер є головним
організаційно-методичним центром, який об’єднує всі структурні підрозділи
наркологічної служби. Основний принцип діяльності диспансеру - територіальний.
Функціональна структура наркологічного
диспансеру
1.
Кабінети дільничних психіатрів-наркологів.
2.
Організаційно-методичний
кабінет.
3.
Кабінет експертизи
алкогольного сп’яніння.
4.
Кабінет наркологічної
експертизи.
5.
Підлітковий
наркологічний кабінет.
6.
Кабінет анонімного
лікування.
7.
Кабінет психолога.
8.
Кабінет терапевта.
9.
Кабінет невропатолога.
10. Кабінети
немедикаментозних методів лікування: фізіотерапії, гіпнозу, електросну,
голкорефлексотерапії, оксигенотерапії та ін.).
11. Денний та нічний стаціонари.
.Допоміжні
підрозділи: клініко-діагностична лабораторія, кабінет функціональної
діагностики
Амбулаторна наркологічна допомога є основним видом допомоги
хворим даного профілю. Не менше 70% хворих, що перебувають на диспансерному
обліку можуть успішно лікуватись амбулаторно і не мають потреби в
госпіталізації.
Стаціонарне лікування.
Невідкладними показаннями до госпіталізації
в наркологічний або загально психіатричний стаціонар є:
•
гострі
алкогольні або інтоксикаційні психози і препсихотичні стани;
•
загострення хронічних алкогольних або
інтоксикаційних психозів;
•
загострення супутніх психічних захворювань;
•
важкі
запійні стани, які не вдалося зняти амбулаторно.
Показаннями до планової
госпіталізації в наркологічний стаціонар є:
•
стани
компульсивного потягу до наркотичної речовини або алкоголю, які не вдається
коригувати амбулаторно;
•
використання методів лікування, не можливих
без госпіталізації;
•
сімейно-соціальні фактори.
Планова госпіталізація
наркологічних хворих відбувається виключно за згодою самого пацієнта.
Примусове лікування хворих
на наркозалежність та алкоголізм спрямоване на попередження соціально
небезпечних наслідків залежності, усунення анозогнозії та допомогу хворим, що
втратили контроль за своїм станом.
Примусове
лікування наркологічних хворих можливе у 3 формах:
Перша форма - примусовий захід медичного порядку, який
застосовується за рішенням суду щодо наркозалежних осіб, що скоїли
правопорушення (спеціальні наркологічні відділення в місцях позбавлення волі
або психіатричні заклади з посиленим режимом). Термін такого лікування
встановлюється судом.
Друга форма - примусове лікування в лікувально-трудових
профілакторіях (ЛТП). Застосовується до осіб з хронічними формами алкоголізму,
які злісно ухиляються від добровільного лікування і проявляють виразну
соціальну декомпенсацію. Клопотання про направлення хворих на примусове лікування
можуть надсилати також члени їх сімей. Строк примусового лікування в ЛТП
складає 1-2 роки. На сьогодні в Україні оглядається питання про скасування
даної форми примусового лікування як малоефективної та такої, що порушує
демократичні засади.
Третя форма - примусове лікування осіб, хворих на
хронічний алкоголізм, які страждають тяжкими супутніми захворюваннями, що
перешкоджають їх перебуванню в ЛТП, інвалідів І-ЇІ груп, чоловіків старших 60
років, жінок старших 55 років.
Профілактичні наркологічні огляди
їх проведення регламентується наказом МОЗ України
№ 339 від 18.11.1997р. метою цих заходів є виявлення хворих на залежність від
ПАР (психоактивні речовини), а також визначення наявності чи відсутності
протипоказань до виконання функціональних обов’язків.
Обов’язковим є проходження такого огляду для
громадян, що бажають отримати дозвіл на володіння зброєю, водіїв, авіаційного
персоналу, працівників залізниці та плаваючого транспорту, осіб, що вступають
на службу в органи МВС, МО, СБУ, ЗС, пожежної охорони, митниці та податкової
адміністрації. До цього переліку включено велику групу професій, у тому
числі і медпрацівники.
Профілактичний
наркологічний огляд громадян проводиться у наркологічному закладі за місцем їх
проживання і включає лікарський наркологічний огляд, психологічне тестування та
медичне лабораторне обстеження.
Лабораторно визначається
активність (Г Г Т)гама-глутамілтрансферази
сироватки крові, а психологічне тестування полягає в застосуванні тесту «Аудит»
та «Тесту клінічного скринінгу», які затверджені ВООЗ як методики, що
дозволяють виявляти до 99% осіб, хворих на алкоголізм.
Основні методи лікування наркологічних
хворих
Повний курс лікування від
наркоманії проходить звичайно в чотири етапи, з яких перші два носять
специфічно медичний характер, а у двох наступних переважають виховні міри.
Перший етап - нейтралізації отрути в
організмі (детоксикация). Ціль лікувальних заходів полягає в ліквідації
отруєння організму наркотичними речовинами або проявів абстинентного синдрому.
Нейтралізація передбачає:
•
видалення
ще не засвоєної організмом отрути;
•
підтримка
основних життєво важливих функцій організму;
•
виведення
отрути, уже засвоєної тканинами організму;
•
застосування спеціальних мір - залежно від
виду наркотичних речовин, що вживалися
пацієнтом.
На цьому етапі принциповим
є питання про позбавлення хворого можливості приймати наркотики. Але раптова й повна заборона наркотичних
речовин недоцільна, оскільки в процесі розвитку абстинентного синдрому можуть
наступити небезпечні для життя ускладнення.
Повна заборона наркотиків
безпечна лише в тому випадку, якщо вони ще не викликали фізичної залежності. В
інших випадках доцільніше знижувати дози наркотику поступово.
Другий етап - усунення наслідків отруєння. Це насамперед всі
порушення функцій внутрішніх органів (печінки, нирок, легенів і ін.),
патологічні зміни нервової системи й інші розлади.
Медичні міри на цьому
етапі спрямовані на лікування хворого з метою нормалізації виниклих в організмі
змін і на загальне зміцнення організму.
Третій етап - відповідні заходи щодо
подолання звички. У цій фазі лікування переважає виховний вплив. Ціль -
викликати у хворого негативне відношення до наркотичної пристрасті.
Четвертий етап - ресоціалізація (соціальна реабілітація) наркомана.
Ціль цих заходів - повернення людини до нормального суспільного життя.
Як бачимо, представлені
етапи терапевтичного курсу утворять єдине ціле і їх не можна відокремлювати
один від іншого. Медичні заходи повинні виступати поряд із впливами виховними,
психотерапевтичними.
1.Наркологія та основні
етапи її розвитку.
2.Організація наркологічної служби.
3. Які основні етапи лікування наркологічних
хворих?
Література:
Базова
-Медсестринство в
психіатрії / За ред. О.С. Чабана. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.Стор. 105
- 129
Допоміжна
-Нервові і психічні хвороби
/ за ред.. І.І.Погорєлов, С.Ю. Сезін – Київ ВСВ «Медицина» 2012р. Стор.135-149
|
101 |
|
102 |
Коментарі
Дописати коментар